• поява ефірних залоз;
• виділення кристалів солей, що заломлюють сонячне проміння;
• нагромадження органічних кислот, які зв'язують аміак і знешкоджують його;
• вертикальне та меридіальне розташування листків тощо. Здатність переживати тривалий жаркий та посушливий період є
комплексною властивістю рослин, об'єднаних в групу ксерофітів (більш детально ця група буде розглянута в розділі “Вологість як екологічний фактор”). При цьому можливість вижити при високих температурах буде тим більшою, чим на довше відтягується висихання протоплазми. Для цього рослини виробили певні пристосування:
• геміксерофіти стійкі до засухи завдяки кореневій системі, яка досягає ґрунтових вод, інтенсивним процесам транспірації та обміну речовин, вони не виносять тривалого зневоднення;
• евксерофіти мають в'язку цитоплазму, уповільнений метаболізм, вони добре переносять зневоднення та перегрів;
• пойкілоксерофіти при зневодненні призупиняють метаболічні процеси та впадають в анабіоз.
Анабіоз (від грецьк. anabiosis – повернення до життя) – стан організму, при якому життєві процеси тимчасово припиняються, або так уповільнюються, що зникають і видимі прояви життя.
Зменшення поверхні транспірації досить ефективно досягається шляхом часткового або повного скидання листя. Це типова реакція різноманітних деревних порід посушливих регіонів на посуху. При цьому втрати води становлять всього 1/300 – 1/3000 частину від випаровування листками при достатньому водозабезпеченні. Чагарники також при необхідності можуть скидати листя. Таким шляхом у деяких видів транспіруюча поверхня зменшується у 3 – 5 разів. Частині видів властиве скручування та зморщування листків, що також призводить до зниження інтенсивності транспірації. Наприклад, у ковили – на 60 %.
Завдяки швидкому росту в глибину ґрунту або через тріщини в скельному ґрунті корені проникають в горизонти, які ще містять вологу і за рахунок яких рослини будуть здатні протриматися певний час в посушливих умовах. Молоді рослини деревних порід, що проросли з насіння, розвивають у посушливих регіонах стрижневі корені, довжина яких у 10 разів перевищує довжину пагонів. Злакові рослини в таких умовах утворюють густу кореневу систему подібну до повсті, а їх нитковидні корені проникають на метрову глибину, Співвідношення між масою пагонів і масою коренів тим більше перемішується на користь коренів, чим в більш посушливих умовах розвиваються рослини.
У випадку малопотужних ґрунтів, коли для розвитку кореневої системи недостатньо місця, ситуація стає критичною. На малопотужних грунтах посуха особливо небезпечна для рослин з екстенсивною кореневою системою (насамперед, деревних порід). Природні фітоценози деревних порід в таких умовах досить розріджені, а створення штучних густих деревостанів призводить до поступового зрідження насадження та його загибелі. Це явище необхідно враховувати при проведенні озеленення та створенні захисних лісонасаджень.
Серед рослин посушливих місцезростань виділяються сукуленти – багаторічні рослини з соковитим, м'ясистим листям (агави, алое) або стеблом (кактусові, деякі молочаї). Вони мають властивість накопичувати воду у спеціальній водоносній паренхімі. Сукуленти ростуть, головним чином, в пустелях Центральної, Північної та Південної Америки та Південної Африки. В Україні у природній флорі сукуленти практично не зустрічаються, за винятком представників родини товстолистих та як кімнатні рослини. Деякі кактуси здатні накопичувати в стеблах 1 – 3 тони води та економно використовувати її завдяки товстій кутикулі, малому числу продихів та іншим особливостям.
Особливим пристосуванням до посушливих умов, спричинених високою температурою, є терофітні форми.
Терофіти (від грецьк. thcros – літо) – життєва форма рослин, що переживають несприятливий період року у вигляді насіння.
До терофітів відносяться переважно однорічні трави середземноморського походження, характерні для пустель, напівпустель, південних степів Північної півкулі. Таке пристосування досить успішно може використовуватися і для переживання низьких зимових температур.
Частина бактерій, ціанобактерій і лишайників, окремі види папоротей і мохів, поодинокі види квіткових рослин протягом місяців і навіть років здатні зберігатися у повітряно-сухому стані, а після надходження води відновлювати свою життєдіяльність. Взагалі, анабіоз – це дуже універсальне пристосування до несприятливих умов, вироблене в процесі еволюції. Він є реакцією не лише на
перегрів та на обезводнення, але і на інші несприятливі умови існування.
Своєрідними пристосуваннями до високих температур е перебування протягом посушливого періоду на певних етапах циклу розвитку, або в тимчасових, захищених від перегріву екологічних нішах. В першому випадку мова йде про те, що частина рослин переносить високі температури в стані анабіозу або як терофіти. Наприклад, деякі рослини степів і пустель переживають жарку пору року в стадії насіння. У другому випадку рослини під час періоду високих температур перебувають у вигляді підземних органів (кореневищ, бульб, цибулин тощо). До них відносяться ефемероїди- однорічники (веснянка весняна, реп'яшок яйцевидний) та ефемероїди-багаторічники (тюльпани, крокуси, тонконіг бульбастий). Ці рослини формують надземну фітомасу протягом короткого часу, коли достатньо вологи та відсутні високі температури.
Рослини регулюють свою температуру шляхом розсіювання поглинутої енергії, таким чином вони запобігають перегріву і загибелі. Головними механізмами терморегуляції у рослин є:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пристосування рослин до зміни температури та вплив на них екстремальних температурних умов“ на сторінці 3. Приємного читання.
