Хвороби та симптоми, зумовлені дефіцитом, надлишком чи дисбалансом мікроелементів, називаються мікроелементозами. В залежності від кількості мікроелементів, які надходять, виділяють гіпо- і гіпермікроелементози.
Гіпомікроелементози можуть мати екзо- і ендогенне походження. До ендогенних належать гіпомікроелементози, обумовлені спадковими або вродженими захворюваннями. Особлива та маловивчена група – вторинні ендогенні мікроелементози, які виникають при інфекційних захворюваннях, ревматизмі, туберкульозі, хронічних захворюваннях травної системи, нирок і ЦНС.
Гіпермікроелементози пов'язані з надмірним вмістом мікроелементів у навколишньому середовищі природного (геохімічні провінції) або штучного (техногенне забруднення місцевості) походження.
Недостатність заліза є поширеним наслідком неадекватного харчування й найбільш частою причиною аліментарної залізо- дефіцитної анемії. Причини дефіциту заліза: недостатнє надходження з продуктами харчування, збільшені витрати заліза (хронічна втрата крові при виразковій хворобі шлунку, захворюваннях шлунково-кишкового тракту та сечостатевої системи, хронічна гемоглобінурія, паразитози), мальабсорбція заліза (захворювання тонкої кишки, стан після гастректомії), збільшена потреба в залізі (діти, вагітні та жінки, які годують груд дю).
В організмі дорослої людини міститься близько 2,3 г заліза, з яких 70% життєво необхідні, а 30% складають запаси заліза. При дефіциті заліза знижуються концентрація гемоглобіну та вміст еритроцитів у крові, виникають ретикулоцитоз, анізоцитоз і пойкилоцитоз, гіперплазія кісткового мозку, знижується активність залізовмісних ферментів цитохром С-оксидази, каталази, сукцинатдегідрогенази в органах і тканинах.
Аліментарна профілактика залізодефіцитних станів повинна будуватися з урахуванням не тільки вмісту заліза в харчових продуктах, але і його біологічної доступності. З їжі засвоюється переважно залізо, яке входить до складу гему, у меншій мірі двовалентне і майже не засвоюється тривалентне. Речовини, які підвищують засвоєння заліза з негемоглобінового джерела, крім м'яса, містяться в рибі, птиці та печінці. Утилізацію негемоглобінового заліза підсилює аскорбінова кислота.
Недостатність хрому
Тривалентний хром є активною складовою частиною глюкозотолерантного фактору та необхідний для утворення і активації інсуліну. Симптоми дефіциту хрому відмічаються у дітей з білково-енергетичною недостатністю, у літніх людей та вагітних.
Доросла людина щодня вживає від 52 до 78 мкг хрому. Максимальна кількість хрому міститься в яєчному жовтку та устрицях, але максимальну фізіологічну активність мають пивні дріжджі, а найменшу – м'ясо курей і сухе молоко. У яєчному жовтку, так само як і в овочах, хром біологічно недоступний. Практично значущими джерелами активного хрому є дріжджі, печінка, м'ясо, хліб, сухі гриби та пиво.
Недостатність йоду зустрічається в біогеохімічних провінціях багатьох країн світу. Біологічне значення йоду пов'язано з розвитком ендемічного зобу, який проявляється в гіпофункції і компенсаторному дифузному збільшенні щитовидної залози.
В ендемічних щодо зобу районах поширені залізодефіцитні анемії, відхилення у фізичному розвитку дітей, порушення процесів окостеніння та статевого дозрівання, зниження розумової працездатності, імунного статусу. При найбільш вираженій формі дефіциту йоду розвивається кретинізм з вираженим недоумством, затримкою росту, непропорційністю фізичного розвитку.
Добова потреба йоду 100-200 мкг. При адекватному харчуванні близько 70 мкг йоду надходить в організм з рослинною їжею, 40 мкг – з їжею тваринного походження. Високим вмістом йоду відрізняються морські водорості (160-800 мкг/100 г) і морська риба (тріска-135 мкг/100 г, хек сріблястий – 460 мкг/100 г). Вміст йоду в м'ясі, молоці та молочних продуктах становить в середньому
7–16 мкг/100 г.
Неправильне зберігання продуктів призводить до зниження вмісту йоду до 64,5%. Значні втрати йоду відбуваються в процесі кулінарної обробки.
Захворюваність населення ендемічним зобом знижують комплексні оздоровчі заходи. Йодована куховарська сіль містить 25 г йодиду калію на 1 т солі та дозволяє забезпечити щоденне надходження близько 200 мкг йоду. Однак йодована сіль нестійка при зберіганні і через б міс її використовують уже як звичайну кухонну сіль. Крім того, втрати йоду при тепловій обробці страв, приготованих з використанням йодованої солі, досягають 60%.
Недостатність селену
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гігієна та екологія» автора Буря Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хвороби, які обумовлені порушеннями надходження мікроелементів“ на сторінці 1. Приємного читання.
