Системи поліпшення руху повітря в приміщенні

Гігієна та екологія

Важливим і ефективним засобом очищення повітря приміщень є вентиляція. Регулярна вентиляція житлових і громадських будівель забезпечує своєчасне видалення надлишку тепла, вологи га шкідливих газоподібних домішок, які скупчуються в повітрі в результаті перебування людей та проведення різних побутових процесів. Повітря погано вентильованого житла мас шкідливий вплив на стан здоров'я людини, викликаючи або погіршуючи перебіг захворювань легень, серця, нирок та ін. Тривале вдихання такого повітря суттєво впливає на нервову систему і загальне самопочуття людини (головний біль, втрата апетиту, зниження працездатності та ін.).

Повітрообмін в приміщеннях може відбуватися як неорганізованім (природна вентиляція). так і організованим шляхом (штучна вентизяція).

Неорганізований повітрообмін (природна вентиляція) здійснюється шляхом природного проникнення зовнішнього повітря через різні щілини та нещільності у вікнах, дверях і частково через пори будівельних матеріалів в приміщення, а також провітрюванням за допомогою відкритих вікон, кватирок та інших отворів, які влаштовуються для посилення природного повітрообміну. Обмін повітря відбувається внаслідок різниці температури зовнішнього і кімнатного повітря та тиску повітря. Найбільш інтенсивний цей обмін при відкритій системі забудови, коли будинки віддалені один від одного і в повітрообміні беруть участь всі їх чотири сторони, а кімнати розташовані по двом протилежним фасадам, що забезпечує наскрізне провітрювання. Повітрообмін за рахунок інфільтрації забезпечує лише 0,5-0,75 – кратний обмін повітря протягом 1 години. Так як цього недостатньо, то використовують кватирки і фрамуги, які відкидаються під кутом 45° всередину приміщення.

У багатоповерхових будівлях для посилення природної вентиляції у внутрішніх стінах влаштовують витяжні канали, у верхній частині яких знаходяться приймальні отвори. Канали виводять на горище у витяжну шахту, з неї повітря поступає назовні. Ця система вентиляції працює завдяки природній тязі, яка утворюється в каналах внаслідок температурної різниці та перепаду тиску, що викликає рух більш теплого кімнатного повітря вгору.

Організована вентиляція (штучна вентиляція) здійснюється завдяки використанню спеціальних технічних пристосувань. Вентиляція може бути місцевою – для одного приміщення та центральною – для всього будинку.

Для місцевої вентиляції використовують електровентилятори припливної або витяжної дії, які встановлюють у вікнах або отворах стін. У громадських будівлях вони розраховані, головним чином, на короткочасну дію. В аудиторіях, спортивних залах вентилятори працюють в перервах між заняттями, а в ряді приміщень з забрудненим повітрям – періодично. На виробництві вони функціонують більш тривалий час. Найчастіше застосовують місцеву витяжну вентиляцію, що видаляє зіпсоване повітря, а приплив чистого повітря відбувається за рахунок надходження його через вікна та кватирки. У приміщеннях з підвищеним забрудненням повітря (кухні, туалети) встановлюють лише витяжні вентилятори.

Однак місцева вентиляція має певні недоліки. При використанні припливної системи в зимовий час утворюються холодні струми повітря в приміщенні, робота вентиляторів нерідко супроводжується значним шумом, вони псують зовнішній вигляд приміщень. Найбільш сучасний тип місцевої вентиляції являють собою установки для кондиціювання повітря.

Централізована вентиляція розрахована на обмін повітря по всій будівлі або в основних його приміщеннях, функціонує постійно або протягом більшої частини дня. В залежності від призначення приміщень централізована вентиляція буває припливною, витяжною або припливно-витяжною, поєднуючи подачу чистого повітря з видаленням зіпсованого.

Зовнішнє чисте повітря, наприклад з саду, забирається за допомогою вентиляторів, іноді на значній відстані від будівлі, і направляється по каналу в припливну камеру, де очищається від пилу, проходячи через тканинні або інші фільтри. В холодну пору року повітря підігрівають до 12–14 °С, в деяких випадках зволожують і подають в приміщення по каналах у внутрішніх стінах. Припливні канали закінчуються отворами у верхній частині стін, щоб виключити безпосередню дію на людей більш холодних струменів повітря, і прикриваються гратами. Для видалення зіпсованого повітря прокладають іншу витяжну мережу каналів, отвори яких розташовують в нижній частині протилежної внутрішньої стіни; канали виводять на горище в загальний колектор, з якого повітря видаляють назовні за допомогою вентилятора.

Припливно-витяжна система вентиляції забезпечує перевагу припливу повітря над витяжкою, що особливо важливо в операційних відділеннях лікарень. У душових, туалетах, на кухнях, як уже вказувалося, влаштовують лише витяжку. У багатьох будівлях в цілях економії також влаштовують лише витяжну вентиляцію з розрахунком на надходження чистого повітря через кватирки.

У гігієнічному відношенні більш краща припливно-витяжна система вентиляції, яка забезпечує приплив чистого підігрітого і, при необхідності, зволоженого повітря, що дозволяє краще підтримувати відповідний температурно-вологісний режим в приміщеннях.

В даний час розроблена нова, досконаліша, система вентиляції- кондиціювання повітря, яка дозволяє підтримувати автоматично протягом необхідного часу оптимальні умови температури, вологості, руху і чистоти повітря. Для цього використовують центральні установки кондиціювання повітря, призначені для обслуговування громадських будівель (лікарень, шкіл та ін.), залізничних вагонів, і кімнатні кондиціонери для окремих невеликих приміщень.

Зовнішнє повітря, що потрапляє в кондиціонери, підігрівають або охолоджують до необхідної температури, зволожують або підсушують в потрібній мірі, очищають від пилу і мікробів та подають в приміщення з певною швидкістю, яка забезпечує необхідний повітрообмін. Ввімкнення та вимкнення окремих діючих елементів проводиться автоматично в відповідності з заданими параметрами повітря. Кондиціонери можуть працювати із забором зовнішнього повітря, а також на частковій або повній рециркуляції, тобто забирати і подавати в приміщення те ж саме кімнатне повітря, попередньо провівши відповідну очистку. Необхідно, щоб при роботі кондиціонерів були закриті вікна та інші отвори, сполучені з зовнішнім повітрям.

Кількість вентиляційного повітря на одну людину за годину називається об'ємом вентиляції. У житлових приміщеннях норма повітряного кубу складає 25–27 м3, об'єм вентиляції – 37,7 м3. Звідси, для повного видалення зіпсованого повітря і заміни його чистим атмосферними повітрям необхідно забезпечити приблизно

1,5 – кратний повітрообмін.

Кратність повітрообміну (обмін кімнатного повітря із зовнішнім протягом 1 години) слугує основним критерієм інтенсивності вентиляції. Її обчислюють шляхом ділення кількості повітря, що надходить протягом 1 год. у приміщення, на його кубатуру. Кратність повітрообміну в житлових приміщеннях становить 2–3.

Необхідний (фізіологічний) об'єм вентиляції – це кількість повітря (м3), яке необхідне для дихання людини протягом 1 години при умові, що концентрація СO2 в повітрі, яке вдихається, не буде перевищувати гранично допустимої. Для житлових приміщень такою концентрацією вважають 0,1%.

Знаючи величину необхідного об'єму вентиляції, можна визначити, яка кількість повітря необхідна в даному приміщенні з урахуванням його об'єму та кількості людей, які в ньому перебувають. Відповідним показником є кратність обміну повітря, тобто число, яке показує, скільки разів повинно оновитися повітря даного приміщення за певний час, щоб забезпечити в ньому необхідний фізіологічний об'єм повітря. Цей показник розраховують за формулою: К = Vt/V2, де К – кратність обміну повітря, V1 – необхідний (фізіологічний) об'єм вентиляції, V2 – фактичний об'єм приміщення.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гігієна та екологія» автора Буря Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Системи поліпшення руху повітря в приміщенні“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Історія становлення і розвитку гігієни

  • Закони гігієни

  • Санітарія як сфера практичної діяльності в системі охорони здоров'я

  • Державна санітарно-епідеміологічної служби України

  • Тема 2. Методи визначення інтенсивності та профілактичної дози ультрафіолетової радіації. Методика використання ультрафіолетового випромінювання з метою профілактики захворювань і санації повітряного середовища

  • Поняття про еритемну і профілактичну дозу УФ опромінення

  • Використання бактерицидних ламп для знезараження повітря і поверхонь в стоматологічних кабінетах

  • Тема 3. Методика визначення і гігієнічна оцінка природного та штучного освітлення приміщень

  • Природне освітлення

  • Штучне освітлення

  • Вимоги до освітленості в стоматологічних поліклініках та кабінетах

  • Тема 4. Мікроклімат і його гігієнічне значення. Методика визначення та гігієнічна оцінка температури, вологості, швидкості руху повітря та радіаційної температури

  • Види мікроклімату і його вплив на здоров'я людини

  • Система терморегуляції організму людини, її фізіологічні механізми

  • Гігієнічна оцінка комплексного впливу мікроклімату на теплообмін людини

  • Тема 5. Гігієнічне значення повітряного середовища приміщень, його гігієнічна оцінка (визначення концентрації СO2, окиснюваності повітря, пилових, хімічних та бактеріологічних забруднень)

  • Критерії та показники забруднення повітряного середовища

  • Окиснюваність повітря та вуглекислий газ як непрямі показники забруднення повітря людьми

  • Виробничий пил

  • Профілактичні заходи, спрямовані на попередження негативної дії хімічних факторів на організм людини

  • Системи поліпшення руху повітря в приміщенні
  • Тема 6. Методика гігієнічної оцінки питної води. Ендемічний флюороз та карієс як гігієнічна проблема, їх профілактика

  • Роль води та умов водопостачання у поширенні інфекційних захворювань

  • Тема 7. Гігієнічна оцінка санітарного стану ґрунту. Сучасні гігієнічні та біоетичні проблеми очистки населених місць

  • Хімічний склад грунту

  • Основні джерела забруднення грунту хімічними речовинами

  • Роль грунту у виникненні і поширенні інфекційних та неінфекційних захворювань, інвазій, принципи їх профілактики

  • Знешкодження та утилізація твердих побутових відходів (ТПВ)

  • Каналізація населених місць

  • Очищення та знезараження стічних вод лікувально- профілактичних установ

  • Тема 8. Фізіолого-гігієнічне значення основних нутрієнтів харчового раціону. Склад та властивості харчових продуктів

  • Фізіолого-гігієнічна роль жирів

  • Мінеральні речовини

  • Мікроелементи

  • Водорозчинні вітаміни

  • Вітамін В6 (піридоксин)

  • Жиророзчинні вітаміни

  • Молоко та молочні продукти

  • М'ясо та м'ясні продукти

  • Крупи та бобові

  • Тема 9. Методика розрахунку енерговитрат людини, потреба в харчових речовинах. Норми фізіологічних потреб в основних харчових речовинах та енергії

  • Розрахунок потреб в харчових речовинах

  • Норми фізіологічних потреб населення України в основних харчових речовинах і енергії

  • Тема 10. Методика визначення, оцінки харчового статусу людини та адекватності харчування по меню-розкладці

  • Клінічні симптоми вітамінної недостатності

  • Антропометричні показники адекватності харчування

  • Захворювання, обумовлені недостатнім харчуванням

  • Причини розвитку гіпо- і авітамінозних станів (по М.А. Самсонову та А.А. Покровському, 1992)

  • Хвороби, які обумовлені порушеннями надходження мікроелементів

  • Недостатність селену

  • Хвороби надлишкового харчування

  • Тема 11. Методика розслідування випадків харчових отруєнь

  • Харчові токсикози

  • Харчові мікотоксикози

  • Отруєння продуктами рослинного походження

  • Тема 12. Методи дослідження та оцінка здоров'я дітей та підлітків під впливом факторів навколишнього середовища

  • Стоматологічне здоров'я дітей та підлітків

  • Гігієнічні особливості режиму дня дітей та підлітків

  • Види діяльності дітей та підлітків

  • Особливості організації харчування дітей у дошкільних та шкільних закладах

  • Тема 13. Методика гігієнічної оцінки планування, оснащення та утримання навчально- виховних дошкільних закладів та шкіл

  • Гігієнічні вимоги до класу в школі

  • Гігієнічні вимоги до навчальних лабораторій

  • Дитячі дошкільні установи

  • Тема 14. Гігієнічна характеристика шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища, їх вплив на організм, профілактичні заходи

  • Зміни фізіологічних процесів в організмі людини під час фізичної роботи

  • Шкідливі фактори в роботі стоматологів, які пов'язані з перенапруженням окремих органів та систем організму

  • Фізичні фактори виробничого середовища в роботі стоматолога

  • Іонізуюче випромінювання

  • Хімічні фактори виробничого середовища в роботі стоматолога

  • Шкідливі фактори в роботі зубних техніків

  • Види дій шкідливих факторів на організм

  • Тема 15. Гігієнічні вимоги до розміщення, обладнання, утримання та експлуатації окремих структурних підрозділів стоматологічних закладів

  • Відділення терапевтичної стоматології

  • Відділення хірургічної стоматології

  • Санітарно-технічне оснащення стаціонару та поліклініки

  • Гігієнічні вимоги до стоматологічного устаткування та інструментарію

  • Внутрішньолікарняна інфекція, причини виникнення та профілактика

  • Правила особистої гігієни медперсоналу стоматологічних установ

  • Особливості організації дезінфекційно-стерилізаційного режиму в стоматологічних установах

  • Тема 16. Гігієнічна оцінка перебування хворих в лікарняно-профілактичних закладах та гігієна праці медичних працівників, в тому числі стоматологічних закладів

  • Гігієнічні вимоги до планування та забудову лікарняної ділянки

  • Гігієнічні вимоги до палатної секції

  • Гігієнічні вимоги до приймального відділення

  • Тема 17. Гігієнічні засади здорового способу життя та особиста гігієна. Методика гігієнічної оцінки засобів догляду за порожниною рота

  • Гігієнічна оцінка засобів догляду за ротовою порожниною

  • Засоби гігієни ротової порожнини

  • Методи чищення зубів

  • Загартування

  • Загартування сонцем

  • Основи психогігієни

  • Гігієна одягу та взуття

  • Шкідливі звички та їх вплив на здоров'я

  • Тема 18. Методи оцінки радіаційної небезпеки та параметрів захисту від зовнішнього опромінення

  • Дія іонізуючої радіації на організм

  • Гігієнічне нормування іонізуючих випромінювань

  • Тема 19. Методика контролю протирадіаційного захисту персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів при застосуванні радіонуклідів та інших джерел іонізуючих випромінювань в лікувальних закладах, зокрема в рентгенологічному відділенні (кабінеті) стоматологічної поліклініки

  • Методи та засоби санітарного нагляду за об'єктами, на яких використовуються джерела іонізуючого випромінювання