Розділ 36

— Так. І дивіться, що сталося. Ви, Арлекіни, так захоплені своїм минулим, своїми другорядними традиціями, що програли цю війну.

Липа всівся на лаву.

— Я не думаю, що ми зазнали цілковитої поразки. Але нині ми на роздоріжжі. Треба щось змінити.

Благословенна Мати різко обернулась у його бік.

— Ага, так, значить, ти — на боці містера Вілсона?

— Я ні на чиєму боці, але вже час виступити проти ворога. Табула вже не бояться нас, мадам. Ми надто довго ховалися.

Благословенна Мати торкнулася футляра з мечем, походжаючи по захаращеній кімнаті. Голлісові на мить здалося, що вона ладна вбити будь-кого, аби довести свою значущість.

— Ви маєте якусь пропозицію? — спитала вона Голліса.

— Я хочу вирушити до Берліна, зустрітися там з Вільними Рисаками та знищити програму «Двійник».

— І ви збираєтеся зробити це самотужки?

— Схоже, що так.

— Ваша поразка гарантована — якщо поруч із вами не буде Арлекіна. Будь-який успішний план неодмінно потребує моєї участі.

— А що коли я не захочу, щоб ви зі мною їхали? — поцікавився Голліс.

— Ви не маєте вибору, містере Вілсон. Сказане вами означає, що ви бажаєте бути союзником, а не найманцем. Гаразд. Я приймаю таку зміну статусу. Але навіть союзник потребує контролю.

Голліс витримав паузу, а потім кивнув головою. Благословенна Мати полегшено зітхнула, усміхнулась і подивилась на Липу.

— Не розумію, чому б містерові Вілсону не поїхати зі мною до Берліна. Я ж просто приємна та ще не стара ірландка...

— Oui, madame. Приємна ірландка — з дуже гострим мечем.