Розділ 21

Розплющивши очі, Майя побачила перед собою Благословенну Матір. Вона була не в чернечому вбранні, а в простих чорних штанях та светрі.

— Вдягайся, — сказала вона й кинула їй сорочку, яку щойно підняла з підлоги.

Майя скинула з себе шаль і натягла сорочку, знервовано перебираючи пальцями ґудзики. Вона й досі була боса, а її панчохи та черевики валялися розкидані по підлозі.

— Якщо ти мені хоч трохи збрешеш, я вб’ю тебе перед оцим вівтарем. Ти мене добре зрозуміла?

— Так. — Майя нарешті застебнула сорочку та звелася на ноги. Її меч лежав на лаві за вісім футів від неї.

— Ти кохалася з Ґабріелом?

— Так.

— І коли це почалося?

— Сьогодні вночі.

— Я сказала тобі не брехати!

— Клянуся, це правда.

Благословенна Мати підступила до Майї та вхопила її правою рукою за підборіддя. Вона прискіпливо придивилася до її обличчя, шукаючи в ньому найменших ознак обману чи сумніву, а потім відштовхнула.

— Ми часто сварилися з твоїм батьком, але я завжди поважала його. Він був справжнім Арлекіном, гідним нашої традиції. А ти — нікчема. Зрадниця.

— Неправда! — Майя намагалася надати своєму голосу сили й упевненості. — Це я знайшла Ґабріела в Лос-Анджелесі. Саме я захищала його від Табула...

— Ти що — забула, чого навчав тебе батько? Чи ти просто не хотіла його слухати? Ми захищаємо Мандрівників, а не кохаємося з ними. А ти дала волю своїй слабкості й сентиментальності!

Босі ноги Майї відчули холод підлоги, коли вона зробила кілька кроків праворуч і підняла свій меч. Потім перекинула лямку через шию, щоб піхви висіли на спині.

— Ви знали мене ще маленькою дівчинкою, — сказала вона. — І допомагали батькові псувати моє життя. Арлекіни мають вірити у випадковість. Але в моєму дитинстві нічого випадкового не було! Мені давали запотиличники, мене стусали, мною командували. Ви та інші Арлекіни, які бували в Лондоні. Мене навчали вбивати без вагання й тіні сумніву. Я вбила тих чоловіків у Парижі, коли мені було лише шістнадцять...

Благословенна Мати тихо, проте з огидою засміялася.

— Бідолашна дівчинко! Мені тебе так шкода! Ти це бажаєш почути? Від кого ти хочеш співчуття? Від мене? Невже ти думаєш, що моє дитинство чимось відрізнялося від твого? Я застрелила з обріза свого першого найманця Табула, коли мені було лише дванадцять! І ти знаєш, у що я була вдягнена? У білу сукенку для першого причастя. Моя мати змусила мене вдягти її, щоб я змогла якомога ближче підійти до вівтаря й натиснути на курок.

На якусь мить Майя побачила тінь болісного страждання на обличчі літньої жінки. І перед нею постав образ маленької дівчинки в білій сукенці: дитина стояла посеред великого собору на залитій кров’ю підлозі. Ця мить швидко минула, і гнів Благословенної Матері, здавалося, став іще дужчим.