Розділ 18

— Нема проблем. Я знаю правила.

Будда охороняв головний вхід до VIP-зони, а Голліс стояв на виході з протилежного боку. Цей вихід призначався тільки для елітних відвідувачів, яким приспічило сходити в туалет унизу або поштовхатися в спітнілому натовпі на танцмайданчику. Голліс мусив не пускати сторонніх до VIP-зони. Бути викидайлом означало всю ніч повторювати «ні» і казати «так», коли добряче заплатять.

Голліс виконував свою роботу, як слухняний робот, але в нього було передчуття, що сьогодні може трапитися щось особливе. З VIP-зони до приватної кімнати вів прохід із перилами. У кімнаті були шкіряні дивани, столи для коктейлів та внутрішній зв’язок, щоб робити замовлення в барі. На танцювальний майданчик, розташований унизу, виходило дзеркальне вікно. Сьогодні ввечері в цю кімнату мали прийти якісь шахраї з Брукліна, котрі мали звичку бавитися наркотою в нічних клубах. Якщо Табула прийдуть сьогодні по Ґабріела, на них чекатиме неприємний сюрприз.

Голліс обперся на перила й почав розробляти м’язи ніг. Коли ж по задніх сходах до елітної зони піднявся Рікі Толсон, помічник директора клубу, Голліс повернувся на своє робоче місце. Рікі доводився далеким родичем одному з власників «Маски». Його основним завданням було слідкувати за наявністю туалетного паперу в клозеті, проте більшість часу він намагався підчепити жінку, що добряче хильнула.

— Як справи, брате мій? — спитав Рікі. Голліс посідав надто низький щабель в ієрархії клубу, щоб його називати на ім’я.

«Який я тобі брат!» — подумав Голліс, але приязно посміхнувся.

— Приватну кімнату на сьогодні замовлено, еге ж? Я чув, що ввечері сюди з’явиться Маріо з приятелями.

На обличчі Рікі з’явився роздратований вираз.

— Ні. Вони зателефонували і скасували замовлення. Але хтось неодмінно прийде. Завжди хтось приходить...

За півгодини ді-джей клубу почав вечір суфійськими ритуальними співами, які плавно перейшли в ритмічне гепання фонової музики. Натовп простолюдинів прибув першим і захопив нечисленні столики біля бару. Зі свого «спостережного пункту» Голліс дивився, як молодички в коротких спідницях і дешевих туфлях раз-по-раз бігали до вбиральні «підмалювати» обличчя та поправити зачіску. Тим часом їхні партнери поважно походжали біля бармена, вимахуючи перед його носом двадцятидоларовими купюрами — як прапорцями.

У правому навушнику чулися голоси інших викидайл. Команда охоронців вела постійний діалог стосовно потенційних порушників та жінок у надто нескромному вбранні. Спливали години, і Голліс час від часу поглядав на приватну кімнату. Вона й досі була порожня — може, сьогодні нічого й не трапиться.

Десь опівночі він провів двох модельок до туалету, що відмикався спеціальним ключем. Повернувшись на своє робоче місце, Голліс побачив, що Рікі з якоюсь дівчиною у вузькій сукні вирушили до приватної кімнати по проходу з перилами. Голліс підійшов до Будди й крикнув, перекриваючи навколишній гамір:

— А чому Рікі попхався до приватної кімнати?

Товстун стенув плечима так, наче це запитання ледь заслуговувало на відповідь.

— Просто ще одна дівчинка. Він запропонує їй кокаїн, а вона — стандартний набір послуг.

Голліс зиркнув на танцмайданчик і побачив, як до клубу зайшли двоє чоловіків у спортивних куртках. Замість «знімати» жінок або замовляти випивку в барі, вони одразу витріщилися на приватну кімнату. Один з найманців був накачаним курдупелем. Штани він мав явно задовгі й унизу зібгані в гармошку. Другий був високий з довгим чорним волоссям, зав’язаним ззаду в «кінський хвіст».

Найманці піднялись нагору, до елітної зони, й сунули в руку Будді кілька купюр. Цих грошей було досить, щоб купити негайну повагу та право пройти за бар’єр із червоної оксамитової стрічки. За кілька секунд парочка вже сиділа за столиком і не зводила очей з вузького проходу, що вів до приватної кімнати. Там і досі був Рікі зі своєю подругою. Голліс стиха вилаявся й пригадав пораду Горобця: «Плануй стрибнути ліворуч, хоча, можливо, тобі доведеться стрибати праворуч».

Якась п’яна жінка почала верещати на свого приятеля, і Будда заспішив униз сходами, щоб залагодити проблему. Щойно він покинув VIP-зону, двоє найманців підвелися з-за столу й рушили до приватної кімнати. Високий пішов уперед, а коротун підстраховував його ззаду. Світильники над танцмайданчиком спалахнули яскравіше й почали миготіти в такт музиці. Високий найманець обернувся, і в його руці блиснув ніж.

Голліс сумнівався, що вони мали світлину Ґабріела. Найманці просто дістали наказ убити всіх, хто буде в кімнаті. Досі Голліс уже ладен був повірити, що зможе повестися, як Майя та інші Арлекіни. Але він був не такий, як вони. Будь-хто з Арлекінів переступив би через Рікі та його подружку, але Голліс не міг спокійно спостерігати, як їх убиватимуть. «До біса все це! — подумав він. — Якщо ці ідіоти помруть, їхня кров ляже на моє сумління».

Чемно посміхаючись, він підійшов до коротуна.