Розділ 18

— Якщо добре впораєшся з роботою, одержиш премію. А там хтозна — може, заробиш достатньо на квиток до Парижа...

— А навіщо мені їхати до Парижа?

— Щоб зустрітися з романтичною жінкою під Ейфелевою вежею.

— Це не цікаво, — відповів Кевін і знову втупився в комп’ютер. — Мені більше подобаються віртуальні жінки.

Вийшовши зі «Старбакс», Голліс спіймав таксі. Дорогою до Саут-Феррі він студіював книжку «Шлях Меча». Горобцева книжка медитацій складалася з трьох частин: «Підготовка», «Битва» й «Після Битви». У шостому розділі японський Арлекін аналізував два, здавалося б, суперечливі факти. Перед нападом досвідчений воїн завжди розробляв стратегію, однак у сум’ятті бою зазвичай вдавався до якихось інших кроків. Горобець уважав складання планів корисним, але, на його думку, їхня пожиточність полягала в тому, що плани заспокоювали дух воїна й готували його до бою. У кінці цього ж таки розділу Горобець доходив такого висновку: Плануй стрибнути ліворуч, хоча, можливо, тобі доведеться стрибати праворуч.

На поромі, що прямував до одного з найсуворіше охоронюваних місць в Америці — до статуї Свободи, Голліс почувався незатишно й некомфортно. На судні було повно школярів, літніх туристів і родин, що відпочивали. Серед них він був єдиним чорношкірим, та ще й з рюкзаком за плечима. Коли пором підійшов до Еліс-айленду, Голліс спробував загубитися в натовпі, що прямував до великої тимчасової конструкції, спорудженої біля підніжжя статуї.

Близько двадцяти хвилин Голліс простояв у черзі. Коли він дістався її початку, йому наказали пройти крізь пристрій, що нагадував величезний комп’ютерний томограф. Механічний голос наказав йому стати на два зелені відбитки у формі підошов. Несподівано Голліс відчув сильний потік повітря. Він потрапив до газоаналізатора — машини, здатної розпізнавати запахи зброї та вибухових речовин.

Коли загорілося зелене світло, Голліса направили до великої кімнати з шафками. До статуї не можна було підходити з рюкзаком, тому все здавали в камеру схову. Голліс просунув долар в отвір для монети, механічний голос наказав йому покласти великий палець правої руки на сканер. Над шафками загорівся напис: «Ваш відбиток пальця — це ключ. Своїм відбитком пальця ви зможете відімкнути шафку після повернення».

У рюкзаку Голліс носив відбиток Ґабріелової правиці. Кілька тижнів тому Майя розплавила модельний пластик, і Ґабріел занурив свою руку в брунатну пастоподібну масу. Відбиток являв собою біодублікат — фізичне відтворення біометричної інформації. Його можна було використовувати як приманку для того, щоб збити з пантелику Табула. Сховавши муляж у рукаві, Голліс притиснув гумовий палець до віконця сканера. Мить — і відбиток пальця Ґабріела перетворився на пакет цифрової інформації та потрапив до комп’ютерів Великої машини.

— До Свободи — сюди. До статуї Свободи — сюди, — завчено проказав охоронець знудженим голосом. Залишивши свій рюкзак у камері схову, Голліс приєднався до відвідувачів, що юрмилися біля входу в кам’яний підмурок велетенської статуї. Усі, окрім Голліса, сяяли від щастя: вони потрапили на землю вільних людей.

Голліс повернувся до свого готелю надвечір і примудрився кілька годин поспати. Розплющивши очі, він побачив перед собою смужку чорно-білих зображень, що їх вони з Віккі зробили у фотокабінці самообслуговування. До цього приватного олтаря підкрався величезний тарган і стояв, ворушачи вусами. Голліс дав нахабі щигля, і той упав на підлогу.

Узявши фотографії, Голліс уважно придивився до них у світлі лампи. Віккі стояла, повернувшись до нього, і очі її світилися любов’ю та розумінням. Тепер вона знала про нього все, знала про його минуле, яке здійснювалося під знаком насильства й егоїстичної черствості, але все одно — приймала його таким, яким він є. Її кохання викликало в Голліса бажання стати на смертний бій зі злом; він зробить усе, щоб виправдати довіру Віккі й не зрадити її почуттів.

Близько восьмої вечора він одягнувся й поїхав на таксі до центру міста, в район, де розфасовували м’ясо. Це був квартал промислових споруд на захід від Гринвіч-вілидж. Танцювальний клуб «Маска» розташовувався в приміщенні колишнього заводу з переробки курячого м’яса на Західній Тринадцятій вулиці. Клуб примудрився проіснувати ось уже три роки, що було досить тривалим терміном для такої специфічної сфери бізнесової діяльності.

Велику центральну кімнату було розділено на дві частини. Більшість приміщення обіймали майданчик для танців, два бари та столики, за якими можна було посидіти, сьорбаючи коктейль. У кінці головного приміщення були сходи, що вели до окремої VIP-зони над танцмайданчиком. Туди пускали тільки красивих і добре вбраних людей або тих, хто мав багато грошей. А перший поверх призначався для звичайних відвідувачів, що приїжджали сюди або на авті, або на переповненому метро з усіх куточків міста. Власники клубу були зациклені на дотриманні певної пропорції між цими двома групами відвідувачів. Хоч основну частину прибутків «Маска» отримувала від простолюдинів, яких вабила до клубу саме можливість побачити там акторів і модельок, котрі безкоштовно випивали й закусювали нагорі.

Без спалахів ламп і гупання музики «Маска» мала такий вигляд, наче її запросто можна було знову перетворити на фабрику з переробки курчат. Голліс зайшов до мікроскопічної перевдягальні для персоналу й надів чорну футболку та спортивну куртку. Зроблений від руки напис на дзеркалі попереджав, що будь-який працівник, який продаватиме відвідувачам наркотики, буде негайно звільнений. Але Голліс уже встиг помітити, що керівництво не заперечувало проти того, щоб працівники продавали наркотики один одному. Зазвичай це були різноманітні стимулятори, які допомагали охоронцям бути в належній формі до кінця роботи.

Голліс надів навушники з мікрофоном, через які він тримав зв’язок з іншими викидайлами. Потім повернувся до головної кімнати й піднявся нагору. Персонал «Маски» ставився до свого клубу як до велемудрого пристрою для вичавлювання грошей з відвідувачів. Однією з найвигідніших посад була охорона VIP-зони, і наразі її обіймав такий собі Будда. Батько Будди був афроамериканцем, а мати — китаянкою. Таке прізвисько він дістав через своє величезне пузо, яке, здавалося, надійно захищало його від усіх нью-йоркських негараздів.

Будда якраз розставляв стільці та столики для коктейлів у своєму царстві, коли нагорі з’явився Голліс.

— Що сталося? — спитав він Голліса. — Маєш зморений вигляд.

— Та ні, все гаразд.

— Дивись, не забувай: якщо хтось захоче зайти за бар’єр, направляй їх до мене.