Розділ 11

— Ми також розширюємо використання, мовити б, комп’ютерної імунології. Наші фахівці створили самодостатні й самовідтворювальні комп’ютерні програми, що циркулюють в Інтернеті, як білі кров’яні тільця в організмі людини. Але ці програми шукають не заразу у формі вірусів та бактерій, а різні заразливі ідеї, що заважають постанню Паноптикону.

На екрані стало видно, як малесенький квадрат коду ввійшов у комп’ютер. Там він репродукувався й потрапив до іншого комп’ютера. Невдовзі код поширився на всю систему.

— Спочатку ми застосовували комп’ютерну імунологію як інструмент для виявлення наших ворогів. Через проблеми з квантовим комп’ютером ми перетворили наші Інтернет-лейкоцити на активні віруси, що пошкоджують комп’ютери, в яких міститься антисоціальна інформація. Ця програма, будучи запровадженою в Інтернеті, не потребує обслуговування... А тепер я перейду до hauptgericht... до основної теми нашої наради. Це «Двійник»...

На моніторі з’явилося створене комп’ютером зображення вітальні. У кріслі з прямою спинкою сиділа постать, що нагадувала манекен для випробувань авт на міцність. Її голова й тіло складалися з геометричних фігур, але постать мала явно людську — чоловічу подобу.

— Використання електронних засобів контролю й стеження досягло критичної точки злиття. Послуговуючись урядовими та приватними ресурсами, ми дістаємо інформацію, необхідну для того, щоб спостерігати за індивідом упродовж усього дня. Ми просто об’єднали ці ресурси в одну систему, це і є програма «Двійник». Вона створює паралельну кібернетичну реальність, котра постійно змінюється, відображаючи реальні зміни в житті реальної особи. Тих Братів, які захочуть мати додаткові відомості після моєї розповіді, я попереджаю: програма «Двійник» є дуже... — промовець замовк, підшукуючи слово, — дуже verfuhrerisch.

— Дуже спокусливою, — підказала місіс Брюстер.

— Саме так — спокусливою. Прекрасне слово. Щоб продемонструвати можливості цієї програми, я вибрав об’єктом одного з Братів. Без його відома я вмонтував дублікат його «я» в нашу систему. Фотографії з паспорта й дані з водійського посвідчення перетворюються на тривимірне зображення. За допомогою медичних карток та іншої приватної інформації ми можемо встановити вагу та зріст.

Майкл мав нетривалу розмову з доктором Андерсом Єнсеном перед початком наради. Цей сухорлявий чоловічок з рідким світлим волоссям обіймав якусь посаду в уряді Данії. Він дуже здивувався, побачивши своє обличчя на комп’ютерному манекені. На екрані з’явилися медичні дані, і фігура манекена набула реальних тілесних обрисів. Інформація, здобута з комп’ютера в бутику, перетворилася на сірий діловий костюм та синю краватку. Коли комп’ютерного чоловіка вдягли, він підвівся з крісла й помахав рукою.

— Ось і маємо! — оголосив Райхґардт. — Докторе Єнсен, познайомтеся з вашим другим «я»!

Майкл і решта поаплодували такому видатному технічному досягненню, натомість сам Єнсен вичавив із себе натужну посмішку. Він явно не був у захваті від того, що його зображення потрапило до системи.

— Використовуючи дані з житлового бюро, ми можемо відтворити помешкання професора Єнсена на Фоґель-стрит. З інформації на кредитній картці й особливо із замовлень електронною поштою можемо дізнатися, які меблі стоять у тому помешканні, зокрема в яких кімнатах.

Поки створений комп’ютером професор походжав туди-сюди, у кімнаті з’явилися диван, фотель і журнальний столик. Майкл обвів поглядом присутніх у залі. Місіс Брюстер кивнула йому та знавецьки посміхнулася.

— Не зовсім правильно, — втрутився Єнсен. — Диван приставлено до стіни біля дверей.

— Вибачте, професоре, — швидко кинув Райхґардт у мікрофон, і віртуальний диван перемістився в належне місце.

— А тепер я хотів би показати вам відредагований звіт про кілька годин життя професора Єнсена. Програма «Двійник» спостерігала за ним дев’ять днів тому під час удалого випробування. Пан Єнсен має домашню систему безпеки, тому нам достеменно відомо, коли він виходить зі своєї квартири. Мобільний телефон професора та глобальна система позиціювання в його авті дає нам змогу простежити його рух до місцевого супермаркету. Автостоянку обладнано двома камерами спостереження. Професора фотографують, і фаціальний алгоритм підтверджує його особу. Дисконтна картка в гаманці пана Єнсена має вмонтований чип радіочастотної ідентифікації. Цей чип сповіщає комп’ютер, що власник картки ввійшов до того чи того магазину. У даному випадку — це відділ книжок, фільмів і комп’ютерних ігор.

На екрані віртуальний Андерс Єнсен рухався між полицями магазину, проходячи повз так само віртуальних осіб.

— Я хочу, щоб ви збагнули: на екрані ви бачите не якісь гіпотетичні події. Це відповідає тому, що дійсно відбувалося в житті професора Єнсена. Ми знаємо про інтер’єр крамниць, бо більшість із них комп’ютеризовано з метою контролювати покупців. Ми знаємо, як виглядають інші покупці, бо перевірили їхні особові посвідчення та знайшли зображення їхніх облич у різних базах даних.

Наразі більшість виробів мають умонтовані чипи радіочастотної ідентифікації, щоб запобігти крадіжкам. Вони також дають фірмам змогу відстежувати рух товарів. У магазинах Франції, Данії та Німеччини в полиці вмонтовують сенсорні давачі, щоб перевірити реакцію покупців на рекламу чи упаковку конкретного товару. За кілька років це стане стандартом скрізь. А тепер дивіться. Ось професор Єнсен підходить до полиці...

— Досить, — промимрив Єнсен.

— Він бере виріб, потім кладе його на полицю. Знову бере, вагається — і таки купує DVD-фільм під назвою «Тропічний гріх-3».