Розділ 88

— Настільки добре, наскільки можна очікувати, — з несподіваним гумором відказав він. — А ти? У тебе сьогодні… було стільки подій.

Хуліан не знав, що відповісти.

— Що ви тут робите?

— Ну, я втомився від лікарні, захотілося на свіже повітря.

— Це зрозуміло, але… тут?..

Хуліан знав, що батько завжди цурався цього храму, пов’язаного з жорстокими репресіями попереднього режиму.

— Ваша величносте! — вигукнув задиханий Вальдеспіно, який поспішав до них, оббігши вівтар. — У чому річ?

Король усміхнувся до давнього друга.

— Вітаю, Антоніо!

Антоніо? Принц Хуліан ніколи ще не чув, щоб батько називав єпископа Вальдеспіно на ім’я. Прилюдно він завжди звертався до нього «ваше преосвященство».

Несподівана неофіційність цього вітання, схоже, схвилювала єпископа.

— Дякую… — затинаючись, мовив він. — З вами все гаразд?

— У мене все пречудово! — відповів король, широко всміхаючись. — Зі мною двоє людей, яким я довіряю найбільше у світі!

Вальдеспіно нервово поглянув на Хуліана і знову звернувся до короля:

— Ваша величносте, я привіз вашого сина, як ви просили. Чи залишити мені вас сам на сам?

— Ні, Антоніо, — сказав король. — Це буде зізнання, як сповідь. І мені потрібен священик.

Вальдеспіно похитав головою.

— Не думаю, що син очікує від вас пояснень вашої сьогоднішньої поведінки. Я певний, що…

— Сьогоднішньої? — Король засміявся. — Ні, Антоніо, я розповім те, що тримав у таємниці від Хуліана все життя.