Розділ 87

Ленґдон перечитав напис на килимку.

— А, тепер ясно, — відказав Ленґдон, хоча до ладу не зрозумів, і теж зайшов досередини.

Коли Ленґдон опинився на склі по той бік, то на мить у нього підкосилися ноги від непевності. Уже й просто стояння в шкарпетках на прозорій поверхні може знервувати людину, а професор до того ж зрозумів, що стоїть просто над комп’ютером MareNostrum — і це посилило його сум’яття. Звідси рівно вишикувані ящики нагадували Ленґдону славнозвісну глиняну армію в Китаї: так у сіанському музеї можна бачити крізь скло застигле воїнство, яке вишикувалося під тобою в розкопі.

Ленґдон набрав повні груди повітря й подивився вперед, де видовище теж було вельми незвичайне.

Лабораторія Едмонда — то було прозоре прямокутне приміщення, де передусім впадав в око синьо-сірий куб, який було видно ще знизу; у його блискучій поверхні відображувалося все навколо. Праворуч від куба, в одному кінці кімнати, був ультрамодний, новітній офісний простір із півкруглим столом, трьома величезними рідкокристалічними екранами й розмаїтими клавіатурами, вмонтованими в гранітну робочу поверхню.

— Центр керування польотами, — прошепотіла Амбра.

Ленґдон кивнув і подивився на другий кінець кімнати: там на східному килимі стояли крісла, диван і велотренажер.

«Печера суперкомп’ютерника», — подумав Ленґдон, адже Едмонд практично мешкав у цьому скляному ящику під час роботи над проектом. «Що ж він тут відкрив?» Сумніви Ленґдона минулися, тепер його охоплювала інтелектуальна цікавість — жага дізнатися, які ж таємниці було розкрито тут у співпраці геніального розуму і потужної машини.

Амбра вже обережно підійшла до масивного куба й здивовано дивилася на його гладеньку поверхню. Ленґдон став поруч, обоє відобразилися в химерному предметі.

«Це комп’ютер?» — гадав Ленґдон. На відміну від машинерії внизу, ця була абсолютно тихим — інертним, неживим — металевим монолітом.

Синюватий відтінок куба нагадав Ленґдонові суперкомп’ютер 1990-х років Deep Blue, який приголомшив увесь світ, перемігши шахового чемпіона Гаррі Каспарова. Відтоді поступ обчислювальних технологій уже став просто неймовірним.

— Чи ви б хотіли зазирнути всередину? — бадьоро спитав Вінстон із динаміків згори.

Амбра вражено поглянула вгору.

— У куб?

— А чом би й ні? — відгукнувся Вінстон. — Едмонд би з гордістю показав вам його внутрішню будову.

— Немає необхідності, — сказала Амбра, перевівши погляд на робоче місце Едмонда. — Я би краще ввела пароль. Як це робиться?

— Це дія на кілька секунд, а до початку в нас іще понад одинадцять хвилин. Зазирніть!

Перед ними почала відсуватися вбік панель на кубі з боку офісу — за нею було товсте скло. Ленґдон з Амброю підійшли й притиснулися обличчями до прозорого порталу.

Ленґдон очікував побачити чергову сукупність дротів і миготливих лампочок. Однак там не було нічого подібного. На його превелике здивування, всередині куба було темне й порожнє місце — щось ніби кімнатка. Як видавалося, в ній були тільки хмарки білого туману, які клубочилися, наче морозяна пара у великому морозильнику. Від товстої плексигласової панелі віяло дивним холодом.

— Тут нічого немає! — сказала Амбра.