Розділ 69

«А вночі цей світ важчий».

Сонячний ліс колон базиліки перетворився на опівнічні джунглі, повні тіней і темряви, — похмурі ряди жолобкуватих стовбурів тяглись у зловісну порожнечу.

— Будьте обережні, — попередив священик. — Ми економимо як можемо.

Освітлення таких великих європейських храмів, розумів Ленґдон, — справа дуже коштовна, але в мінімальному технічному освітленні шлях було видно ледь-ледь. «Ось вона — одна з проблем будівель площею в п’ять з половиною тисяч квадратних метрів».

Дійшовши до центральної нави, вони повернули ліворуч, і Ленґдон подивився на вивищення попереду. Сам вівтар являв собою ультрасучасний мінімалістичний стіл, обрамлений двома блискучими рядами органних труб. У п’ятьох метрах над вівтарем висів дивовижний балдахін, або «почесний навіс», — символ шаноби, що походить від церемоніальної тканини, яку тримали над давніми царями, захищаючи їх від сонця.

Нині балдахіни в храмах є здебільшого вагомими архітектурними елементами, але в Саграді Фамілії перевагу надано тканині — навіс у формі парасольки мовби невидима сила тримала в повітрі над вівтарем. Під балдахіном на тонких дротах, схожих на стропи парашута, висіло розп’яття.

Ленґдон чув, що його прозивають «Ісус-парашутист». Побачивши його знову, професор не здивувався, що ця деталь — одна з найбільш суперечливих у храмі.

Бенья вів їх у дедалі густішу темряву, і Ленґдонові практично нічого вже не було видно. Діас вийняв ручку-ліхтарик і світив на підлогу попереду. Наближаючись до входу в крипту, Ленґдон помітив угорі блідий циліндр, який тягнувся кудись у височінь понад стіною храму.

«Ті самі гвинтові сходи», — подумав він; Ленґдон ще жодного разу не наважувався піднятися ними.

Запаморочливі сходи Сагради Фамілії потрапили в рейтинг двадцяти найнебезпечніших сходів світу за версією часопису National Geographic — причому посіли третє місце, одразу після ковзких сходів храму Ангкор-Ват у Камбоджі й порослого мохом каміння над водоспадом Казан Диявола в Еквадорі.

Ленґдон поглянув на підніжжя сходів, які штопором закручувалися вгору й зникали в чорноті.

— Вхід до крипти — просто перед нами, — сказав Бенья, показуючи попри сходи в темний простір ліворуч від вівтаря.

Ідучи, Ленґдон помітив слабке золотаве сяйво, яке йшло ніби з діри в підлозі.

Крипта.

Усі підійшли до елегантних сходів, які трохи завертали вбік.

— Шановні, — звернулася Амбра до охоронців, — почекайте, будь ласка, тут. Ми скоро повернемося.

Фонсека був помітно незадоволений, але нічого не сказав.

Потім Амбра, отець Бенья і Ленґдон почали спускатися до світла.

——

Агент Діас мовчки порадів, що має кілька хвилин спокою, і провів поглядом три постаті, які сховалися з поворотом сходів. Напруга між Амброю Відаль і агентом Фонсекою зростала й нервувала Діаса.