Розділ 65

— Дуже перепрошуємо, отче, — приязно всміхнувся Роберт Ленґдон. — Я знаю, це, мабуть, видається дуже дивним. Ви знаєте, хто ми?

— Звичайно, — тільки й зміг відповісти отець Жоакім, — тільки я думав…

— То дезінформація, — запевнила його Амбра. — Усе гаразд, запевняю вас.

І тут два охоронці прибігли з зовнішніх постів: їх, звичайно, стривожив приліт незнайомців. Охоронці побачили Бенью і помчали до нього.

Одразу двоє чоловіків у піджаках із монограмою розвернулися до них, виставивши долоні в інтернаціональному жесті: «Стоп!»

Охоронці зупинилися й питально подивилися на Бенью.

— ¡Tot està bé! — крикнув Бенья. — Tornin al seu lloc[71].

Охоронці косо поглянули на химерних гостей, завагалися.

— Són els meus convidats, — уже твердіше промовив Бенья. — Confio en la seva discreció[72].

Вражені охоронці пройшли крізь турнікет і продовжили патрулювати периметр храму.

— Дуже дякуємо! — щиро мовила Амбра.

— Я отець Жоакім Бенья, — відрекомендувався він. — Прошу, розкажіть, у чому річ.

Роберт Ленґдон вийшов наперед і потиснув руку Беньї.

— Отче Жоакіме, ми шукаємо рідкісну книжку, яка належить ученому Едмонду Кіршу. — Ленґдон дістав елегантну картку і дав її настоятелю. — Тут написано, що храм позичив у нього цю книжку.

Ще під враженням драматичної появи несподіваних гостей, Бенья одразу впізнав картку. Таку саму Кірш вручив йому кілька тижнів тому.

Повне зібрання творів Вільяма Блейка.

За свою велику пожертву Едмонд попросив, щоб у крипті Сагради Фамілії поставили на загальний огляд цю книжку.

«Прохання дивне — але як на таку ціну, зовсім дріб’язкове»

Додатковим проханням Кірша, зазначеним на другому боці картки, було те, що книжка повинна бути завжди розгорнута на сторінці 163.