Розділ 65

«Едмонд Кірш дуже хворий».

Бенья замислився: може, цей чоловік помирає, і ця пожертва — це така собі спонтанна спроба помиритися з Богом, зневагу до якого він постійно демонстрував.

«Найбільш самовпевнена людина перед лицем смерті сповнюється страху».

Бенья подумав про першого християнського євангеліста — святого Йоана, який присвятив життя тому, щоб показувати тим, хто ще не увірував, славу Ісуса Христа. Якщо безвірник, такий як Кірш, хоче взяти участь у будівництві Божого храму, то відмовити було б жорстоко, не по-християнськи.

Крім того, професійний обов’язок Беньї — дбати про збирання коштів на будову, тож як він би міг сказати колегам, що відмовився прийняти величезний дарунок від Кірша лише через те, що не хотів брати гроші з рук декларованого атеїста?

Тож Бенья все-таки пристав на прохання Кірша, і чоловіки дружньо потисли один одному руки.

Це було три місяці тому.

А зараз Бенья дивився презентацію Кірша в музеї Ґуґґенхайма. Спочатку йому був неприємний антирелігійний тон футуролога, потім стало цікаво, про яке ж загадкове відкриття йдеться — а потім отець жахнувся, побачивши, як Едмонда Кірша застрелили. Після того Бенья просто не міг устати з-за комп’ютера: його затягло в калейдоскопічний вир новин, у спостереження за змаганням різних теорій змови.

Тепер Бенья переводив подих, тихо сидячи серед ґаудівського «лісу» на самоті. Тільки містичний гай ніяк не гамував його тривоги.

«Що відкрив Кірш? Хто хотів його смерті?»

Отець Бенья заплющив очі й спробував прояснити свої думки, але питання раз у раз поверталися.

«Звідки ми? Куди ми прямуємо?»

— Ми прийшли від Бога! — уголос промовив Бенья. — І до Бога підемо!

Слова пророкотали в його грудях так потужно, що йому здалося, ніби від них задвигтів увесь храм. Раптом вітраж на фасаді Страстей протнув яскравий промінь.

Вражений отець Бенья підвівся й пошкандибав до вікна. Уся церква гула, а промінь небесного світла спускався крізь кольорове скло. Вибігши з головного входу, Бенья відчув потужний порив вітру, який мало не збив його з ніг. Угорі ліворуч від нього з неба спускався великий гвинтокрил, і його прожектор рухався фасадом храму.

Бенья не повірив своїм очам: машина зависла над периметром будмайданчика в північно-західному кутку, сіла й вимкнула мотор.

Коли шум і вітер затихли, отець Бенья, стоячи в брамі, дивився, як з вертольота вийшли четверо, котрі поспішили до нього. Двох він упізнав моментально: одна була майбутньою королевою Іспанії, а другий — професор Роберт Ленґдон. За ними йшли двоє здорованів у піджаках із монограмою.

З усього було видно, що Ленґдон Амбру Відаль не викрадав. Американський професор ішов до входу, і сеньйорита Відаль, вочевидь, його супроводжувала зі своєї волі.

— Отче! — дружньо помахавши рукою, звернулася до нього жінка. — Будь ласка, вибачте, що ми так галасливо вторглися на територію святого місця. Нам просто зараз треба з вами поговорити. Це дуже важливо.

Бенья розтулив рота, щоб відповісти, але коли химерна група опинилася перед ним, спромігся тільки мовчки кивнути.