Розділ 61

Ленґдон сунув руку в кишеню й витяг елегантну картку кольору слонової кістки з покриттям під льон.

— Раджу вам відвезти нас за адресою, вказаною тут!

Фонсека взяв картку, придивився і насупив брови:

— Ну це ж безглуздо!

— Там навколо загорожа, — промовив Ленґдон. — Ваш пілот може підлетіти, спустити нас чотирьох — і полетіти геть до того, як хтось узагалі зрозуміє, що ми там. Я знаю того, хто там за все відповідає. Ми можемо переховатися, і ніхто про це не здогадається, доки дамо всьому раду. А ви можете піти з нами.

— Я б почувався безпечніше у військовому ангарі в аеропорту.

— Ви серйозно готові довіряти військовим, якими, можливо, керує той, хто ледь не домігся смерті сеньйорити Відаль?

Кам’яне лице Фонсеки не змінило виразу.

Думки Амбри кидалися на всі боки, вона намагалася зрозуміти, що ж написано на картці. «Куди зібрався Ленґдон?» Раптова наполегливість професора наводила на думку, що йдеться не просто про її безпеку. Вона відчувала, що до нього повернувся оптимізм: схоже, він не здався і якимось чином готовий шукати способу запустити презентацію Едмонда.

Ленґдон узяв картку у Фонсеки й передав Амбрі.

— Це я знайшов у бібліотеці Едмонда.

Амбра придивилася до картки й одразу зрозуміла, що це таке.

Такі елегантні картки-розписки куратори музею дають приватним особам, коли позичають у них якусь річ із особистої колекції. За традицією ці «розписки» друкуються у двох екземплярах: одна ставиться в музеї біля експоната на знак подяки господареві, а друга лишається в господаря як гарантія повернення речі.

«Отже, Едмонд позичив комусь зібрання творів Блейка?»

Картка свідчила, що Едмондова книжка хіба що на кілька кілометрів віддалилася від його барселонської квартири.

Повне зібрання творів

Вільяма Блейка

З приватної бібліотеки

Едмонда Кірша

Позичено