Розділ 50

Мартін уже знала їхні думки: «Вони — протилежні, бо інакше ви б їх не запросили». Звичайно, священиця скаже щось на кшталт: «Ми прийшли від Бога й до Бога повернемось», а вчена відповість їй: «Ми пішли від мавп і колись вимремо».

«Ну й нічого не доведуть, окрім того, що ми, глядачі, без хайпу вже нічого не хочемо дивитися!» — з досадою подумала Моніка.

— Моніко! — гукнув її Суреш.

Мартін озирнулася й побачила, як із-за рогу практично вибігає директор з електронної безпеки.

— Що таке? — здивувалася вона.

— Мені щойно телефонував єпископ Вальдеспіно, — задихано сказав він.

Моніка вимкнула звук.

— Єпископ дзвонив… тобі? А він не сказав, що робить узагалі?!

Суреш похитав головою.

— Я не питав, він не казав. Він питав, чи я можу одну річ перевірити на телефонних серверах.

— Не розумію.

— Ну, ти ж знаєш, ConspiracyNet зараз повідомляє, що хтось телефонував із палацу в музей Ґуґґенхайма щойно перед презентацією і просив, щоб Амбра Відаль додала Авілу до запрошених?

— Так. І я тебе просила це перевірити.

— От і Вальдеспіно теж. Дзвонив, просив влізти в комутатор і знайти запис того виклику, щоб з’ясувати, звідки саме в палаці телефонували — сподівався в такий спосіб спробувати дізнатися, хто ж це був.

У Мартін у голові мішалось: адже саме Вальдеспіно логічно було підозрювати першим.

— За даними з музею Ґуґґенхайма, — продовжив Суреш, — туди на рецепцію надійшов дзвінок із Королівського палацу в Мадриді ввечері незадовго до події. У них у телефонному журналі він зберігся. Але проблема в тому, що я перевіряв вихідні дзвінки з нашого комутатора за той самий час. — Він похитав головою. — А нічого нема. Як ніхто й не телефонував. Хтось видалив запис про той дзвінок до Ґуґґенхайма.

Мартін зміряла колегу довгим поглядом:

— Хто має доступ туди?

— Власне, саме про це мене й питав Вальдеспіно. То я сказав йому правду: що видалити таке міг директор з електронної безпеки, тобто я, — але я цього не робив. Єдина людина, яка має на це дозвіл і доступ до записів, — це командор Ґарса.

Мартін була вражена.