Розділ 43

Високі стіни двору вкривала мішанина спреєвого графіті, радянських плакатів, класичних скульптур і рослин, що звисали з внутрішніх балкончиків, напханих людом, який похитувався в такт гучному гупанню музики. Пахло пивом і тютюном. Молоді парочки цілувалися в усіх на очах, а інші тихенько покурювали маленькі люльки й попивали палінку.

Кьовешеві завжди здавалося дуже чудернацьким те, що людина — найбільш величне Боже створіння — усе одно всередині є істотою глибоко тваринною, і поведінкою її великою мірою керує пошук плотських задоволень. «Ми шукаємо втіхи для свого тіла в надії, що душі теж стане добре…» Кьовеш багато часу провів, наставляючи тих, хто занадто потурав тваринним спокусам тіла, пов’язаним здебільшого з їжею та сексом, а останнім часом — інтернет-залежністю й дешевими модними наркотиками. І його справа підкидала щодень нові завдання.

Єдиним плотським задоволенням, якого наразі потребував Кьовеш, був туалет, і, на свій розпач, рабин опинився в черзі з десятьох людей. Не в силі чекати, він пішов нагору, де, як йому сказали, є ще багато туалетів. На другому поверсі кам’яниці рабин пройшов крізь цілий лабіринт віталень та інших кімнат; майже кожна мала власний невеликий бар. Рабі спитав одного з барменів про туалет — і той показав доволі далеко: до мети, схоже, можна було дійти через балкон над двориком.

Кьовеш швидко пішов до балкона, сперся на поруччя і рушив, поглядаючи у двір, де море молодих людей коливалося в такт музиці.

І тут Кьовеш побачив…

Він різко зупинився, і кров похолола в його жилах.

Посеред натовпу стояв чоловік у бейсболці й джинсах і дивився просто на нього. На мить їхні погляди зустрілись. І тут чоловік у бейсболці підскочив, як пантера, і побіг до сходів, розштовхуючи людей.

——

Убивця мчав нагору, уважно вдивляючись у кожне обличчя. Він доволі добре знав «Сімплу», тож швидко дістався на балкон, на якому щойно стояла ціль.

Рабина там не було.

«Я повз тебе не проходив, — подумав кілер, — значить, ти пішов углиб!»

Подивившись углиб темного коридору, вбивця посміхнувся: він тепер точно знав, де може сховатися жертва.

Коридор був вузький, у ньому пахло сечею. У його кінці видніли пошарпані дерев’яні двері.

Убивця, не стишуючи ходи, потупотів коридором і постукав у двері.

Тихо.

Постукав знову.

Звідти незадоволеним басом відповіли: мовляв, зайнято.

— Bocsásson meg![53] — бадьоро відказав убивця і вдав, ніби гучно пішов геть. Після того тихо розвернувся й підкрався, приклав вухо до дверей. Почув, як рабин у туалеті відчайдушно шепоче:

— Хтось хоче мене вбити! Чекав на мене біля дому! Тепер тримає мене в пастці у барі «Сімпла», Будапешт! Будь ласка! Пришліть підмогу!

Схоже, ціль телефонувала на номер 112 — місцевої служби порятунку. Служба ця відома повільністю реакції, але кілер почув достатньо.