Розділ 42

— Із цим не посперечаєшся, — сказала Амбра. — А якби ти, Роберте, запитав професора Ґулда: «Звідки ми?» — то він, без сумніву, відказав би, що ми походимо від мавп.

Ленґдон кивнув.

— Дещо перефразую його слова — але Ґулд, по суті, запевнив мене, що для справжніх науковців питання про те, чи відбувається еволюція, не стоїть. Емпірично ми можемо спостерігати це. На його думку, краще було б запитати: «Чому відбувається еволюція? Як усе почалося?»

— Чи дав він якусь відповідь? — запитала Амбра.

— Зрозумілої мені не дав, але проілюстрував свою точку зору уявним експериментом. Він називається «нескінченний коридор».

Ленґдон зробив ковток зі своєї чашки.

— Так, це доступний приклад, — втрутився Вінстон. — Експеримент такий: уявіть, що ви йдете довгим коридором — так що не видно ні того місця, звідки ви вийшли, ні того, куди прямуєте.

Ленґдон кивнув, вражений широтою знань Вінстона.

— І ось десь позаду, — продовжив Вінстон, — ви чуєте, як скаче м’яч. Звичайно, озирнувшись, ви побачите той м’яч, який скаче до вас. Він наближається, наближається, потім прострибує повз вас і поволі зникає вдалині.

— Точно, — мовив Ленґдон. — Тож питання не в тому, чи м’яч скаче. Адже це очевидно — скаче. Ми можемо це спостерігати. Питання полягає в тому, чому він це робить. Як він почав стрибати? Чи його хтось кинув? Чи це такий особливий м’яч, якому просто подобається стрибати? Чи то закони фізики передбачають, що в такому коридорі такий м’яч неодмінно починає скакати й не спиняється?

— З точки зору Ґулда, — завершив Вінстон, — з еволюцією ситуація точно така сама: ми не можемо зазирнути в минуле настільки далеко, щоб зрозуміти, як усе почалося.

— Саме так, — сказав Ленґдон. — Ми тільки можемо бачити, що це відбувається.

— Це так само, — мовив Вінстон, — як непросто зрозуміти Великий вибух. Космологи вивели красиві формули для опису розширення всесвіту за даний час T — у минулому і майбутньому. Однак коли намагаються озирнутися на той момент, коли стався Великий вибух — коли T дорівнює нулю, — математика божеволіє, описуючи те, що видається містичного точкою нескінченного жару й нескінченної густини.

Ленґдон з Амброю вражено перезирнулися.

— І це теж правильно, — сказав Ленґдон. — А оскільки людський розум не дуже пристосований для роботи з нескінченністю, то більшість науковців ведуть мову про всесвіт лише з точки зору моментів після Великого вибуху — коли T більше за нуль, — і, відповідно, математичне не перетворюється на містичне.

Один із гарвардських колег Ленґдона — поважний професор-фізик — так втомився від студентів-філософів, які ходили на його семінар про першопочатки всесвіту, що врешті повісив на дверях своєї аудиторії оголошення:

У цій аудиторії T > 0.

З усіма запитаннями, в яких T = 0,

звертайтеся на богословський факультет

— А панспермія? — спитав Вінстон. — Уявлення, що життя на Землю занесено з іншої планети з метеором чи космічним пилом? Панспермія вважається науково можливим варіантом пояснення того, як зародилося життя на Землі.