Розділ 28

Усе це було геть незрозуміле — і ця незрозумілість дедалі наростала. З усього було видно, що Амбра Відаль намагається втекти з очей охорони з американським професором.

«Якщо принц Хуліан про це почує…»

— Агенте Фонсека! — У телефоні знову почувся голос із охоронної служби. — Ми бачимо, що сеньйорита Відаль і її супутник вийшли з передпокою. Перейшли через міст і ввійшли до галереї, де перебуває експонат із циклу «Клітини» Луїзи Буржуа. Виходьте з дверей, потім праворуч, друга галерея з правого боку.

— Дякую! Продовжуйте стежити за ними!

Фонсека і Діас кинулися через передпокій на місток. Унизу натовпи гостей поспішали до виходів.

Праворуч, як і було сказано, Фонсека побачив поворот до великої галереї. На табличці було написано: «Клітини».

Галерея була широка, у ній стояли химерні споруди, схожі на клітки — у кожній перебувала якась аморфна біла скульптура.

— Сеньйорито Відаль! — кричав Фонсека. — Містере Ленґдон!

Не отримавши відповіді, агенти почали шукати втікачів.

——

За кілька кімнат позаду агентів, просто за незвичайною глядацькою залою, Ленґдон і Амбра обережно й тихо пробиралися крізь лабіринт риштувань, прямуючи до таблички «Вихід», яка ледь світилася попереду.

Події останньої хвилини розгорталися блискавично — Ленґдон із Вінстоном злагоджено реалізовували обманний план.

За ідеєю Ленґдона, Вінстон вимкнув світло — і під куполом стало темно. Ленґдон «сфотографував» очима відстань між ними і виходом у тунель — чуття його було майже ідеально гостре. На вході в тунель Амбра пожбурила телефон на підлогу. Відтак у тунель вони заходити не стали, а натомість розвернулись і пішли понад стіною зали — доки намацали розрив у тканині, куди вскочив гвардієць, переслідуючи вбивцю Едмонда. Пролізши в отвір, обоє наблизилися до зовнішньої стіни кімнати й рушили до виходу на пожежні сходи.

Ленґдонові було чудно, як швидко Вінстон вирішив їм допомагати.

— Якщо презентацію Едмонда можна запустити за допомогою пароля, — сказав комп’ютерний помічник, — то його треба якомога швидше знайти й використати. Моєю першою настановою є допомога Едмондові з тим, щоб сьогоднішня презентація вдалася якомога краще. Очевидно, я його підвів, тож єдине, що я можу зробити, — це допомогти виправити свою помилку, і я це зроблю.

Ленґдон уже зібрався йому подякувати — але Вінстон навіть подих не перевів, слова вилітали з нього в нелюдському темпі, наче хтось запустив аудіокнигу на збільшеній швидкості.

— Коли б я сам мав доступ до презентації Едмонда, — казав Вінстон, — то я б зробив це негайно, але, як ви чули, вона зберігається десь зовні на надійному сервері. Схоже, що для оприлюднення відкриття нам потрібен його особистий телефон і пароль. Я вже перевірив усі опубліковані поетичні тексти, шукаючи рядок із сорока семи літер, але, на жаль, кількість можливих варіантів налічує десятки, коли не сотні тисяч, а то й більше — залежно від розбивки на рядки. Понад те: оскільки інтерфейси Едмонда зазвичай блокуються після кількох невдалих спроб, то атака грубою силою[38] тут неможлива. Отже, залишається тільки один варіант: пароль треба шукати по-іншому. Я згоден із міс Відаль: вам потрібно негайно вирушати в дім Едмонда в Барселоні. Видається логічним: коли йдеться про його улюблений поетичний рядок, то в нього має бути і книжка, що його містить, і, можливо, він певним чином позначив той рядок. Тож, за моїми підрахунками, існує дуже велика ймовірність, що Едмонд хотів би, щоб ви поїхали до Барселони, знайшли його пароль і вдалися до нього, аби, як він планував, оприлюднити його відкриття. До того ж зараз я виявив, що той телефонний дзвінок, коли міс Відаль було сказано додати до списку адмірала Авілу, справді був зроблений із королівського палацу в Мадриді. Із цієї причини я вирішив, що ми не можемо довіряти агентам Королівської гвардії, і вигадаю спосіб відволікти їх і полегшити вам втечу.

Навдивовижу, Вінстонові, схоже, це вдалося.

Ленґдон з Амброю вже дійшли до аварійного виходу, професор тихо відчинив двері, пропустив туди Амбру й зачинив їх за собою.

— Добре, — сказав Вінстон у голові Ленґдона. — Ви на сходах.