Розділ 24

Король ніжно простягнув руку і взявся за кістляву правицю єпископа.

— Любий друже, я не знаю, куди сплив увесь час… Ми з тобою постаріли. Я хочу тобі подякувати. Ти давав мені мудрі поради стільки років, після втрати моєї дружини, під час усіх цих змін у країні, і сила твого переконання не раз підтримувала мене.

— Наша дружба — то скарб, який я берегтиму вічно!

Король кволо всміхнувся.

— Антоніо, я знаю, що ти багато чим пожертвував заради нашої дружби. Наприклад, Римом…

Вальдеспіно знизав плечима.

— Якби я став кардиналом, то ближче до Бога б не опинився. Моє місце завжди було тут, біля тебе.

— Твоя вірність для мене — незрівнянне щастя! І я ніколи не забуду твого співчуття до мене протягом усіх цих років.

Король заплющив очі й міцно стис руку єпископа.

— Антоніо… Я в тривозі. Мій син скоро опиниться за стерном великого корабля, керувати яким він не готовий. Благаю, допомагай йому. Стань його путівною зорею. Поклади свою тверду руку поверх його руки на штурвал, особливо в буремну пору. А над усе, якщо він десь збочить із вірного шляху, молю: допоможи йому знайти шлях назад… назад до чистоти і святості…

— Амінь, — прошепотів єпископ. — Даю слово честі.

І тепер, ідучи в нічній прохолоді, Вальдеспіно здійняв очі до небес. «Мій королю, будь ласка, знай: я роблю все, щоб твоя остання воля здійснилася!»

Вальдеспіно заспокоювало те, що король через свою слабкість не міг навіть дивитися телевізор. «Коли б він побачив трансляцію з Більбао, то, певне, помер би на місці через те, до чого дійшла його люба вітчизна!»

Праворуч від Вальдеспіно, за кованою брамою по всій вулиці Калле де Байлен, стояли фургони з різних телекомпаній, наставивши супутникові антени.

«Стерв’ятники!» — подумав Вальдеспіно. Вечірній вітер розмаював його одежу.