Розділ 23

Ленґдон озирнувся, поглянув на тіло Едмонда. Воно нерухомо лежало на траві біля кафедри.

Над тілом схилилися Амбра Відаль, два музейні охоронці й лікарі швидкої допомоги, які вже покинули спроби повернути його до життя. Амбра тихо накрила тіло покривалом.

Без сумніву, Едмонд був мертвий.

Ленґдон відчув нудоту, але не міг відвести погляд від убитого товариша.

— Ми йому не допоможемо, — різко вимовив гвардієць. — Розкажіть, що ви знаєте!

Ленґдон знову подивився на офіцера. Ці слова можна було інтерпретувати лише в один спосіб: як наказ.

Ленґдон швидко переказав те, що чув від Вінстона: програма-екскурсовод помітила, що один із відвідувачів викинув аудіопристрій, і коли живий екскурсовод знайшов той пристрій у смітнику, то вони разом виявили, на кого річ записана, — і стривожилися, помітивши, що цього гостя внесли до списку в останній момент.

— Не може бути! — примружився гвардієць. — Учора список гостей затвердили остаточно. Усіх перевірили.

— А цього чоловіка — ні, — промовив Вінстон у пристрої Ленґдона. — Я стурбувався й перевірив його: це виявився колишній іспанський військовий адмірал, відсторонений за алкоголізм і посттравматичний стрес унаслідок теракту в Севільї п’ять років тому.

Ленґдон переказав це офіцерові.

— Після вибуху в соборі? — недовірливо перепитав той.

— Понад те, — сказав Вінстон Ленґдонові, — я не побачив жодного зв’язку між цим адміралом і містером Кіршем, що мене також стурбувало, тож я зв’язався з охороною музею, намагаючись здійняти тривогу. Однак, оскільки я не мав остаточної інформації, вони сказали, що не можна зривати презентацію Едмонда — тим більше що її транслюють у прямому ефірі на весь світ. Знаючи, як старанно Едмонд готував сьогоднішню програму, я погодився з їхньою логікою — і негайно зв’язався з вами, Роберте, сподіваючись, що ви помітите цього чоловіка й тихо проведете до нього охорону. Треба було мені діяти більш рішуче. Я підвів Едмонда…

Ленґдона дещо знервувало, що машина Едмонда, як видається, переживає почуття провини. Він краєм ока глянув на накрите тіло товариша й побачив, що до нього йде Амбра Відаль. Фонсека не звернув на неї уваги: він і далі дивився просто на Ленґдона.

— Цей комп’ютер, — сказав він, — чи не назвав він вам ім’я того офіцера?

Ленґдон кивнув:

— Це адмірал Луїс Авіла.

Щойно він вимовив це ім’я, як Амбра різко зупинилася й подивилася на професора повними жаху очима. Фонсека помітив це — й одразу підійшов до директорки музею.

— Сеньйорито Відаль! Вам знайоме це ім’я?

Амбра наче не мала сил відповісти. Опустила очі й подивилася вниз, ніби щойно побачила привида.

— Сеньйорито Відаль, — повторив Фонсека. — Адмірал Луїс Авіла — вам знайоме це ім’я?