Розділ 21

Прочинилися вони рівно настільки, щоб гвардієць зрозумів, у чому річ.

Дивно, але ручки виявилися ззовні зв’язаними: на них було намотане намисто. Діас відчув ще глибше сум’яття, зрозумівши, що намисто має дуже знайомий вигляд, — власне, таке бачив кожен добрий католик.

«Невже вервиця?»

Діас знову всім тілом навалився на двері, але намисто не рвалося. Він ще раз глянув у щілину: його дивувала і сама вервиця в такій ролі, і неможливість розірвати її.

— ¿Hola? — крикнув він крізь двері. — ¡¿Hay alguien?![28]

Мовчання.

У шпарину Діас бачив високу бетонну стіну й порожній службовий хідник. Малоймовірно, що хтось підійде і зніме вервицю. Не бачачи інших варіантів, гвардієць вихопив зброю з кобури під піджаком. Наставив дуло в шпарину між дверима.

«Я стріляю у святу вервицю? Qué Dios me perdone[29]».

Перед очима Діаса гойдалися рештки розп’яття.

Гвардієць натис на гачок.

На цементному поверсі прогримів постріл — і двері розчинилися. Вервиця розсипалася, Діас кинувся вперед. Він, хитаючись, помчав у порожній провулок, а намистини скакали навколо нього.

Убивця в білому зник.

——

За сто метрів від цих подій адмірал Луїс Авіла мовчки сидів на задньому сидінні чорного «рено», яке на всій швидкості рушило геть від музею.

Міцність вектранової нитки, на яку Авіла нанизав свою вервицю, зробила свою справу, надовго затримавши погоню.

«А тепер шукатимуть вітра в полі».

Машина Авіли промчала на північний захід понад звивистою річкою Нервйон і зникла серед швидких автомобілів на проспекті Абандоібарра. І нарешті адмірал дозволив собі зітхнути з полегшенням.

Сьогоднішня місія пройшла ідеально.

Внутрішнім слухом він уже чув бадьорі звуки маршу Оріаменді — давньої пісні, з якою йшли в кривавий бій колись саме тут, у Більбао. «¡Por Dios, por la Patria y el Rey! — співав подумки Авіла. — За Бога, Вітчизну і короля!»

Бойовий клич уже давно забувся… але війна лише починалася.