Розділ 21

Коли почався хаос, Роберт Ленґдон відчув себе прикутим до місця — він не міг поворухнутися від шоку. Зовсім близько його друг упав застрелений, він був і далі обличчям до публіки, і з отвору в його лобі юшила кров. Мертве лице Едмонда жорстоко освітлював промінь прожектора — камера так і залишилася на тринозі, очевидно, ввімкненою: вона, певне, й далі транслювала події на купол і у світ.

Наче вві сні, Ленґдон відчув, що підбігає до відеокамери й різко розвертає її до стелі, щоб Едмонд опинився поза об’єктивом.

Потім кинув погляди на юрбу гостей, які розбігались, і на друга, котрий лежав на підлозі. Професор розумів: Едмонд уже загинув.

«Господи… Я намагався застерегти тебе, Едмонде, але Вінстон мене запізно попередив…»

Неподалік від тіла Едмонда Ленґдон побачив королівського гвардійця — той схилився, захищаючи Амбру Відаль, яка лежала на підлозі. Ленґдон поспішив просто до неї, але гвардієць зреагував відрухово — підскочив і в три довгі стрибки налетів на Ленґдона.

Удар плеча агента з нашивкою GR прийшовся просто в середину грудей Ленґдона. Усе повітря вилетіло з легень професора, і хвиля болю прокотилася тілом. Його підкинуло в повітря, і він приземлився на штучну траву. Не встиг професор віддихатися, як сильні руки перевернули його долілиць і заломили ліву руку за спину; залізна долоня вперлася йому в потилицю. Ленґдон не міг поворухнутись і лежав, утиснутий лівою щокою в трав’яне покриття.

— Ви знали про це наперед! — кричав гвардієць. — Який ваш стосунок до вбивства?

——

Метрів за двадцять звідти королівський гвардієць Рафа Діас проштовхувався крізь натовп і намагався дістатися того місця в бічній стіні, де він бачив спалах пострілу.

«Амбра Відаль у безпеці, — запевняв він себе, побачивши, що напарник штовхнув її вниз і затулив собою. Крім того, Діас не сумнівався, що жертві вже нічим допомогти не можна. — Едмонд Кірш був мертвий ще до того, як торкнувся землі».

Діас помітив і ту похмуру деталь, що один відвідувач, здається, наперед знав про замах: він кинувся до кафедри буквально за мить до пострілу.

Хай яка була причина, Діас розумів, що нею можна зайнятися потім.

Наразі завдання в нього було одне:

Перейняти стрільця.

Коли Діас підбіг туди, де стався той самий спалах, то побачив розріз у тканині стіни, сунув руки в отвір і розірвав його до підлоги. Гвардієць виліз з-під купола в лабіринт риштувань.

Ліворуч промайнула якась фігура — високий чоловік у білому військовому кітелі біг до аварійного виходу в глибині величезного приміщення. Мить — і втікач вискочив у двері й зник.

Діас помчав за ним, продираючись крізь електронні кабелі, відтак крізь двері на бетонні сходи. Він перехилився через поруччя й помітив утікача двома поверхами нижче: той біг із карколомною швидкістю. Діас кинувся за ним, перестрибуючи через п’ять сходинок. Десь унизу хряснули двері.

«Він вибіг з будівлі!»

Коли Діас опинився на першому поверсі, то зразу побіг до виходу — подвійних дверей із горизонтальними ручками — і навалився на них щосили. Двері аж ніяк не розчинились, а ледь подалися і зупинились. Тіло Діаса налетіло на сталеву стіну, і він осів на підлогу: плече йому пронизав пекучий біль.

Вражений, він підвівся й знову спробував відчинити двері.