Розділ 17

— Давні люди придумали безліч богів, — вів далі голос Ленґдона, — для пояснення не тільки таємниць планети, а й загадок людського тіла.

Над головою знову засвітилися сузір’я: тепер на них накладалися зображення відповідних божеств.

— Неплідність пояснювали неласкою богині Юнони. Кохання — влучною стрілою Ероса. Епідемії вважалися карою, насланою Аполлоном.

Знов і знов сузір’я доповнювалися фігурами божеств.

— Якщо ви читали мої книжки, — продовжував голос Ленґдона, — ви, ймовірно, зустрінетеся з терміном «бог білих плям». Значення його таке: давні люди, коли відчували, що в їхніх знаннях про світ є певні пробіли, заповнювали їх божествами.

Небо заповнив велетенський колаж із картин і статуй десятків давніх богів.

— Безліч богів заповнювали безліч білих плям, — мовив голос Ленґдона. — Однак протягом століть наукові знання глибшали. — Небом проплив колаж із математичних і технічних символів. — У міру того як білі плями нашого розуміння природного світу зникали, пантеон богів скорочувався.

На стелі з’явилася фігура Посейдона.

— Наприклад, коли ми дізналися, що океанські припливи залежать від місячних циклів, потреба в Посейдоні відпала, і ми зреклися його як дурного міфу темних часів.

Зображення Посейдона розвіялося, як дим.

— Як вам відомо, така сама доля спіткала всіх богів: вони відмирали по одному в міру того, як ставали непотрібними нашому інтелекту з його розвитком.

Угорі зображення богів почали зникати: бог грому, землетрусів, епідемій і так далі.

Коли їх значно поменшало, Ленґдон додав:

— Однак не варто помилково вважати, що боги «відійшли тихо в цю добру ніч»[22]. Коли культура відмовляється від своїх богів — це процес бурхливий і болісний. Духовні уявлення змалечку закарбовані в нашій психіці: їх заклали ті, кого ми найдужче любили й кому найбільше довіряли, — батьки, вчителі, духовні провідники. Тож будь-які релігійні зміни відбуваються протягом не одного покоління й не без хвилювань, а незрідка і з кровопролиттям.

Боги зникали під дзенькіт мечів і крики. Зрештою лишилося зображення одного бога — іконне обличчя, довга біла борода.

— Зевс! — потужно проголосив Ленґдон. — Бог богів. Наймогутніший з язичницьких божеств, викликáв найбільший страх і трепет. Зевс найсильніше опирався зникненню, шалено боровся зі згасанням — так само як і давніші боги, яких він заступив.

На стелі одне за одним показалися зображення Стоунгенджу, шумерських клинописних табличок, Великих пірамід Єгипту. Тоді бюст Зевса повернувся.

— Послідовники Зевса чинили такий шалений опір, що коли християнська віра перемогла, то вони надали своєму новому Богові подібності до Зевса.

На стелі бородатий бюст Зевса з легкістю перетворився на фреску з таким самим бородатим обличчям — християнського Бога, як його зобразив у «Сотворінні Адама» Мікеланджело на стінах Сикстинської капели.

— Сьогодні ми вже не віримо в такі історії, як міф про Зевса — хлопчика, котрого вигодувала коза й наділили силою одноокі велетні-циклопи. Ми, користуючись перевагами сучасного мислення, класифікуємо такі розповіді як міфологію — витончені плоди людської фантазії, що дозволяють нам із цікавістю подивитися на своє забобонне минуле.