Розділ 9

— Єпископ Вальдеспіно телефонував тобі?

Кірш сунув руку за пазуху куртки й витяг смартфон незвичних розмірів. Його великий бірюзовий чохол прикрашав орнамент із шестикутників, у якому Ленґдон упізнав відомий візерунок каталонського архітектора-модерніста Антоніо Ґауді.

— Сам послухай, — сказав Кірш, натиснув кілька кнопок і підніс телефон до вуха професора.

Почувся тріскучий голос літнього чоловіка — говорив він жорстко, серйозно й похмуро:

Пане Кірш, це єпископ Антоніо Вальдеспіно. Як ви знаєте, наша зустріч сьогодні вранці глибоко стурбувала мене, так само як і двох моїх колег. Прошу вас зателефонувати мені негайно для подальшого обговорення цих питань, і дозвольте попередити вас щодо небезпеки оприлюднення цієї інформації. Якщо ви не зателефонуєте, я порадив моїм колегам замислитися над превентивним оголошенням про ваше відкриття, щоб воно було подане в іншому світлі, дискредитоване — з тим, щоб упередити невимовну шкоду, якої воно може завдати світові… цього удару ви, певно, не передбачали. Чекаю на ваш дзвінок і дуже раджу не випробовувати мого терпіння.

Повідомлення скінчилося.

Ленґдон мав визнати, що його вразила агресія в мові Вальдеспіно, однак повідомлення викликало не острах, а скоріше цікавість: що ж усе-таки відкрив Едмонд?

— І що ж ти йому відповів?

— Нічого, — відповів Едмонд, повертаючи телефон у внутрішню кишеню. — Я подумав, що це порожні погрози. Був певен, що вони хочуть приховати цю інформацію, а не оголошувати її самостійно. Понад те, я розумів, що сьогоднішня вечірня презентація застане їх зненацька, тож не надто переймався якимись упереджувальними діями з їхнього боку. — Він трохи помовчав, дивлячись на Ленґдона. — Ну… не знаю, але в його голосі було щось таке… не можу з голови цього викинути.

— Ти хвилюєшся, що тобі щось загрожує тут? Сьогодні ввечері?

— Ні, ні, список запрошених ретельно складено, будівля надійно охороняється. Мене більше хвилює, що станеться, якщо я вийду на люди. — Раптово Едмонд пожалкував, що про це сказав. — Це якісь дурниці. Мандраж. Мені просто була потрібна твоя інтуїція.

Ленґдон дивився на свого товариша, і хвилювання в душі професора наростало. Едмонд був незвично блідий і схвильований.

— Інтуїція каже мені, що Вальдеспіно ніколи не становитиме для тебе фізичної небезпеки, хоч як ти його розлютив.

Світло невпинно продовжувало гаснути.

— Що ж, дякую, — Кірш поглянув на годинник. — Я маю йти. Чи можемо ми зустрітися згодом? Деякі аспекти мого відкриття я б хотів додатково з тобою обговорити.

— Звичайно.

— Чудово. Після презентації може початися хаос, тож нам треба буде десь сховатися від гармидеру й балачок.

Едмонд вийняв візитівку й почав щось писати на звороті.

— Після презентації бери таксі й дай оцю картку водієві. Кожен місцевий водій знатиме, куди везти.

Він вручив картку Ленґдонові.