Розділ 99

— А найважливіше, — мовив він, — у цьому музеї ми маємо гордо засвоїти ще один урок нашої історії: тиранія, гноблення не поєднуються зі співчуттям… фанатичним вигукам світових агресорів завжди мають протистояти об’єднані голоси пристойних людей — і зупиняти їх. Саме ці голоси — хор співчуття, терпимості, співпереживання, — сподіваюся, колись лунатимуть із цієї вершини.

Тепер у душі принца відлунювало батькове передсмертне прохання, він роздивлявся освітлену місяцем лікарняну палату, де спокійно спав король. Хуліан думав, що батько ніколи ще не здавався йому настільки задоволеним.

Поглянувши на єпископа Вальдеспіно, Хуліан показав на стілець біля батькового ліжка.

— Посидьте з королем. Йому буде приємно. Я скажу медсестрам не турбувати вас. Зайду за годину.

Вальдеспіно усміхнувся йому, і вперше від часів першого причастя Хуліана єпископ підійшов до принца і лагідно пригорнув його. Хуліан вражено відчув, яке благеньке тільце — майже скелет — ховалося під єпископським одінням. Старенький здавався кволішим за короля, і Хуліан не міг не подумати, що ці двоє близьких друзів, напевне, зустрінуться на небесах швидше, ніж їм здається.

— Я дуже вами пишаюся, — мовив єпископ, випустивши принца з обіймів. — І знаю, що ви будете співчутливим володарем. Батько виховав вас гарно.

— Дякую, — всміхнувся Хуліан. — Певне, і ви допомогли.

Хуліан залишив батька і єпископа самих і пішов коридором лікарні, зупиняючись, аби помилуватись у велике вікно прекрасно освітленим монастирем на горі.

Ескоріал.

Священне місце поховання іспанських королів.

Хуліан пригадав, як у дитинстві ходив із батьком до Королівської крипти. Як дивився на позолочені домовини й був охоплений химерним передчуттям: «Мене тут ніколи не поховають!»

Це передчуття було надзвичайно чітким, і хоча спогад не побляк із часом, принц завжди казав собі, що то була просто безглузда думка… нутряна реакція лякливої дитини перед лицем смерті. Однак сьогодні, розуміючи неуникність свого сходження на іспанський престол, принц вражено подумав:

«А може, я тоді вже знав свою долю?

Може, я завжди знав свою мету як короля».

У країні, у світі відбувалися глибокі зміни. Давні звичаї відмирали, нові народжувалися. Може, взагалі настає час відмовитися від давньої монархії — раз і назавжди. На мить Хуліан уявив собі, як читає безпрецедентну королівську прокламацію.

«Я — останній король Іспанії».

Ця думка доглибно вразила його.

Але тут, на щастя, його вивела з задуми вібрація мобільного телефона, позиченого у гвардійця. Серце принца закалатало: номер починався на 93.

Код Барселони.

— Це Хуліан, — швидко відповів він.