РОЗДІЛ 2

Фіделіас з'явився в дверях, у тому ж пом'ятому одязі. Але він уже промив «синець» на обличчі, і тримав чисту білу тканину біля розпухлої губи.

— Я казав вам, що вона побачить це, — пробурмотів він.

— Чи витримала я екзамен, патрісер? — запитала Амара.

— Плюс. — Фіделіас дивився на неї, і його рот скривився в гримасі. — Ви розкажете нам, що знаєте про палац, Амара. Це може бути неприємно, перш ніж допит закінчиться, але ви розкажете. Це кінець. Не ускладнюйте своє становище.

— Зрадник, — сказала Амара, злегка підвищивши тон.

Фіделіас не вжахнувся. Лише його гримаса стала сумною.

Одіана перевела погляд з одного чоловіка на іншого і в насталій тиші запропонувала діловим тоном:

— Розпечене залізо?

Фіделіас повернувся до парочки і сказав:

— На мій погляд, ми нарешті з'ясували ситуацію. — Він зосередив свої очі на Олдрікові і сказав: — Дай мені кілька хвилин, щоб поговорити з нею. Можливо, я зможу розбудити у неї здоровий глузд.

Олдрік якусь мить розглядав Фіделіаса, не рухаючись, а потім знизав плечима.

— Добре, — сказав він. — Дорогенька, ти як?

Одіана вийшла з-за стільця Олдріка, зосередивши увагу на обличчі Фіделіаса.

— Ви маєте намір допомогти їй якимось чином або спробувати не дати нам витягнути те, що ми хочемо знати?

Куточок рота Фіделіаса смикнувся, і він зосередив погляд на водяній відьмі.

— Так. Ні, я цього не робив. Небо зелене. Мені сімнадцять років. Моє справжнє ім'я — Хандрід. — Очі відьми розширилися, і Фіделіас схилив голову вбік. — Ви не можете сказати, чи я брешу, «дорогенька»? Я не якась дитина. Я обманював магів, сильніших за вас, ще до того, як ви народилися. — Його погляд ковзнув мимо Одіани до Олдріка. — Це в моїх інтересах, змусити її заговорити. Закладаюся на вівцю… та чого там, на гарпа.

Мечник посміхнувся, раптово сяйнувши білими зубами.

— Не збираєшся запропонувати мені свою честь?

Брови старшого курсора підвелися.

— І що було би, якби я це зробив?