РОЗДІЛ 30

— Рилла, золотко — прошипіла Ісана. — До найближчого потічка! — І з різкою ясністю Ісана побачила всі збігаючі потічки з далеких гір аж до середини долини, до річки, яка в кінцевому підсумку стікала в Льодове Море.

Ісана повернула вбік і побігла по холодній землі, використовуючи Риллу лише для того, щоб та показувала шлях до найближчої води і зігрівала кров у її голих ногах, щоб допомогти їм протистояти замерзанню. Вона могла тільки сподіватися, що Одіана буде робити те саме.

За ними Корд прокричав щось до своєї фурії, і земля перед ним здибилася, з корчами, стогоном, тріском льоду і грудками землі, підкинутими в повітря. Ісана змінила свій курс, щоб пробігти глибшим снігом, з більш густим крихким льодом і молилася, щоб вона не прослизнулася і не підвернула ногу. Лише покриття з замороженої води могло взагалі дати їй якийсь захист від гніву земної фурії Корда.

— Вбити їх! — у темряві заревів голос Корда. — Вбити їх! Знайти, знайти і вбити! Спустіть гончих собак!

Її серце стукало від страху, а ноги вперто несли вперед, Ісана втікала у ніч від криків і шуму організовуваної погоні, не випускаючи руки Одіани.