РОЗДІЛ 26

Таві, спостерігаючи за реакцією, яку викликали його слова, зауважив, що він стоїть, притиснувшись спиною до Фода. Його руки трясло. Поглянувши через плече, він побачив, що Фод зберігає той же нерухомий вираз обличчя, не зосереджуючи очі ні на чому, але поклав одну руку на плече Таві і міцно стиснув пальці.

— Фод, — прошепотів Таві. — З тобою все добре?

— Тихше Таві, - прошепотів Фод, — не рухайся.

Тиша лягла на пагорб, і стогін вітру між каменями був єдиним шумом. Кутом очей Таві бачив Скагару, який встав зі свого каменя, дивлячись на Таві з чимось дуже схожим на ненависть. Деякий інстинкт застеріг Таві, щоб він не дивився йому в очі, бо цим він лише підбурить марата до вбивства — і тоді весь клан Вовка послідує за своїм вождем, перетворивши майданчик, оточений каменями, на крихітну бойню.

Таві не рухався. І ледь дихав.

— Ми — марати, — сказав Дрога, повільно обертаючись по кругу. — Ми — один-і-багато людей, які живуть під Єдиним. Ми готуємось до походу проти алерів. Ми йдемо на війну, бо такі слова Ацурака Сішкрак-ха. Ацурака Кривавого. — Наступні слова він майже виплюнув, і Таві почув у них нахабне презирство. — Ацурака вбивцю щенят.

Рик вирвався з грудей десятків воїнів-вовків на верхів'ї гори, і повторився низьким, далеким ревом з табору внизу.

Дрога повернувся до воїнів клану Вовка, стоячи рівно і прямо, без будь-якого сліду страху на обличчі.

— Наш закон дає йому на це право, якщо ніхто не спробує назвати його помилковим і пройти випробування крові. — Його палець обернувся, щоб вказати на Таві. — Цей алеранець називає слова Ацурака помилковими. Алеранець каже, що його люди не є ворогом кланів.

— Він не кланів, — підхопився Скагара. — Він тут не має голосу.

— Він звинувачується разом зі своїм народом, — заперечив Дрога. — А обвинувачений має право голосу у хорді.

— Тільки якщо дозволять вожді кланів, — буркнув Скагара. — Я кажу, що він не має права голосу. Ти кажеш, що має. — Він звузив очі і подивився на Хашат. — Що скаже клан Коня?

Хашат нарешті змінила розслаблену позу, яку приймала на своєму камені, піднялась і дивилась на Скагару з хвилину, не кажучи жодного слова. Вітер кидав її гривою з боку на бік, як прапором. Потім вона повернулася, зробила крок до Дроги і склала руки.

— Нехай хлопець говорить.

Збуджений шум на вершині гори посилився.

— Кульгавий, — прошепотів Таві. — Що відбувається?

Фод похитав головою.

— Не знаю. Будь обережним.

Дрога повернувся до Таві і сказав:

— Скажи що ти думаєш, хлопець з долини. Промов це перед Єдиним.