РОЗДІЛ 26

— Я переконана, що він думає, що ти помиляєшся, Дрога.

Скагара зблиснув іклами до жінки, очі його забігали між нею і Дрогою.

— Ти не можеш знати цього, Хашат. Мені не потрібні ні ти, ні Кевра-ха, щоб розповісти мені, у що я вірю.

Дорога зробив крок у бік Скагари. Великий марат стис пальці у кулаки з відчутним скрипом суглобів.

— Це між тобою і мною, Вовк. Ти віриш, що я помиляюся?

Скагара знову підвів губу над зубами, і на пагорбі застигла довга напружена тиша. Зрештою він видав злобний рик і відвернувся від Дроги.

— Немає необхідності виносити це питання перед Єдиним.

— Тоді досить, — сказав Дрога. Продовжуючи дивитись на чоловіка він повільно всівся на свій камінь. Скагара сів на свій. Тоді Дрога почав говорити: — Ми прийшли перед лице Єдиного на це хорто. — Він повернув обличчя до сонця, закрив очі і щось промовив маратською мовою. Інші два маратські вожді зробили те ж саме, говорячи кожен мовою свого клану. Тиша запанувала на вершині пагорба на кілька ударів серця, а потім марати усі разом опустили очі.

— Мене називають Дрога, я вождь Сабот-ха з клану Гарпа, — почув Таві формальне представлення вождя.

— Мені називають Хашат, я вождь Кевра-ха з клану Коней, — заявила жінка.

— Мене називають Скагара, я вождь Сабо-ха з клану Вовків. — Скагара нетерпляче підвівся. — Я не бачу необхідності у проведенні хорто. У нас є полонені вороги. Ми забираємо їхню силу і йдемо у бій.

Дрога стримано кивнув.

— Так. Це наші вороги. Так каже Ацурак з Сишкрак-ха. — Він обернувся до Таві. - І ніхто не говорить проти нього.

Таві сковтнув і піднявся. Його голос тремтів, але він змусив себе говорити, і його слова чисто продзвеніли серед великих каменів на вершині гори.

— Мене звати Таві з Бернардгольда з долини Кальдерона. І я кажу, що ми не вороги маратів.

На вершині гори настала вражаюча тиша, у якій було чути лише дихання людей. Тоді Скагара підскочив на ноги з вигуком гніву. Знизу пагорба прилетіли сердиті крики від десятків людей, як чоловіків, так і жінок, супроводжувані імітацією вовчого виття.

Дрога теж підскочив і пішов до Скагари, поблискуючи очима, і, хоча він і мовчав, несподіване басове ревіння десятів гарпів прокотилися, як грім, по зимовому небі, разом з більш далеким іржанням коней.

Марати збігалися на верхівку гори, хоча жоден з них не входив у коло, притискаючись ближче один до одного, широко розплющивши очі від збудження і тримаючи зброю, задні витягували шиї, щоб щось побачити. Але навіть зараз вони ділилися на три окремі групи: плечисті сильні марати клану Гарпа; марати клану Вовка, з мовчазними і голодними поглядами; і клану Коня, високі і рухливі, їхнє волосся, дивно пострижене, розвівалося білою масою. Пустельне верхів'я перетворилося в центр киплячого натовпу, збудженого шуму, брязкоту зброї та загрозливих поглядів. Напруженість і загроза насильства застигла в повітрі, як лежача змія-блискавка, притиснута і напружена для удару.

Дрога вискочив на камінь, на якому сидів, і підвів руки над головою.

— Тихо! — закричав він, і його голос було чути по всій горі. — Тихо на хорто! Питання виноситься на суд Єдиного!