РОЗДІЛ 21

— Ти, праведний виродок, — прошипів він. Він повів руками вперед і закричав: — Я згодую тебе воронам!

Кам'яний звір перед ним рвонув вперед по кам'янистому грунті, ящірка була дуже швидкою. Одночасно, щось відірвалося від Аріка, розмита форма, яка нечітко нагадувала хижого птаха, теж полетіла до Бернарда. Біттан кинув свій горщик у найближчий кущ, і навіть вогке дерево зайнялося вогнем, а вогняний змій збільшився разів у двадцять від свого попереднього розміру за одне дихання.

Бернард швидко зарухався. Він махнув рукою до найближчої атакуючої фурії Аріка, розсипаючи кристали солі у повітрі. Фурія пронизливо закричала і ще продовжувала свистіти, навіть коли Брут стрибнув вперед, зіткнувшись з фурією Корда з шокуючим голосним ударом. Обидві фурії злилися в кам'яний клубок кігтів і занурилися у землю, і лише кипіння землі показувало, де фурії стедгольдерів рвали одна одну.

Корд заревів і побіг до Бернарда. Дядько Таві підняв сокиру і змахнув нею. Корд подався назад і вбік, і Бернард зробив крок вперед, піднімаючи сокиру для слідуючого удару.

Таві побачив, що Арік вихопив ніж з-за пояса і наближається до спини і голови Бернарда.

— Дядьку! — закричав він. — Ззаду!

І тоді стовп вітру, настільки лютий і сильний, що майже здавалося, що це тверда маса, вдарив Аріка в спину, з силою кинувши його на землю. Молодик випустив здавлений крик і почав підніматися, але з темного неба йому на спину впала Амара, у розвіяному раптовим вітром одязі. Арік встиг задушено скрикути, і їхні фурії зійшлися разом у раптовому протистоянні вітру. Таві побачив руку Амари під підборіддям Аріка, а потім вони упали на землю, де Арік намагався скинути дівчину зі своєї спини.

Таві повернувся якраз вчасно, щоб побачити, як Корд перехопив руку дядька, вибиваючи сокиру з його руки. Зброя полетіла далі і впала в воду річки. Бернард тим часом, скориставшись тим, що ворог відкрився, двигонув Корда кулаком по ребрах, ударом, який підняв Корда у повітря і послав у падіння. Бернард атакував його, але Корд встиг встати і два чоловіки зустрілися в лютих обіймах, а земля тремтіла і тряслася під ними.

Одну сторону лиця Таві освітило світло від вогню, і він повернувся, щоб побачити Біттана, що стояв біля палаючого полум'ям куща.

— Ну-ну, — Біттан засміявся. — Виглядає на те, що мене залишили, щоб я попіклувався про вас. — Біттан підняв руку і з різким криком кинув них кулю з полум'я, яка перетворилося у спис вогню, який швидко, яскраво і жахливо полетів до Таві і Фода.

Таві скрикнув і відкинув раба вбік. Полум'я лизнуло землю, де вони недавно лежали, з іскрами та жаром, як з нагрітої печі. Запахло смаженим волоссям, і він, зірвавшись на ноги, вхопив Фода під лікоть і потягнув до річки.

— Кульгавий, — закричав він. — Скоріше, біжимо.

Сміх Біттана різко звучав у червоному світлі. Палаючий спис вогню танцював і вився над землею, як велика змія. Між Таві і сумнівним притулком прохолодної води річки застрибали вогники — від куща до куща — за наказом Біттана, виростаючи, поки їх тремтіння не виросло до похмурого реву.

— Біттан! — закричав Таві. — Ворон тебе візьми! Ти вб'єш нас усіх!

— Не думаю, що ти можеш читати мені лекцію про вогняних фурій! — огризнувся Біттан. Він повернувся до палаючого куща біля нього, зачерпнув долонею трохи вогню і кинув його у Таві. Таві закрився плащом, зупиняючи політ полум'я, але маленькі жаринки прилипли до тканини. Він судорожно почав збивати їх.

— Не можу вирішити, — закричав Біттан, його голос кривлявся. — Задушити вас чи спалити!

Кульгавий, у якого спотворена сторона обличчя набрякла і покрилася фіолетовими синяками, нарешті почав підтримувати більшу частину власної ваги, ошелешено водячи очима навколо. Він вхопився за плащ Таві, і жаринки закрутилися біля його обличчя.

— У мене ідея, — глузував Біттан. — А що як засмажити ідіота першим! Тоді я можу не квапитися з тобою, фрік.

— Він зробив жест рукою, а з середини полум'я вирвалася зміїна фігурка. Вона зависла на мить, спостерігаючи — а потім понеслася до грудей Фода, як пучок сонячного світла.

Кульгавий хекнув і, з більшою спритністю, ніж Таві очікував, відскочив убік, прямо на Таві. Імпульс раба переніс їх через вогняний бар'єр між ними та водою, куди вони попадали — один на одного. Кульгавий і Таві покотилися по землі, пролетівши через вогонь, і раб видав крик болю, міцно притискаючи Таві. Хлопчик ще намагався звільнитися, коли вони обидвоє бухнули в Рілвотер.