РОЗДІЛ 16

Що взагалі відбувалося вчора? Чи не пов'язане це з прибуттям незнайомців у Долину сьогодні?

Вона похитала головою і була змушена знову опертися на стіну. Таві був сильною особистістю, і мав велику силу волі, яка підсилювала його емоції, і їй довелося докласти неабияких зусиль, щоб відокремитися від нього. Не те, щоб це було дивним, але вона відчувала його краще, ніж будь-кого іншого. Вона любила його занадто сильно, і була поруч з ним, ще коли він був дитиною.

Не кажучи вже про інші причини.

Ісана рішуче підвела голову. Незалежно від того, як вона почувається після вчорашньої роботи, їй не слід гаяти час. Вона повинна була сказати йому, навіщо вона прийшла з ним поговорити: щоб дізнатись, що можна, з попередніх подій, які Бернард не зміг запам'ятати.

Вона повернулася до дверей спальні свого брата, зупинилась і глибоко вдихнула. А потім рішуче зайшла всередину.

Бернард залишив лампу, яка горіла слабеньким вогником, від чого інтер'єр кімнати освітлювався м'яким золотим відтінком. Бернард жив просто: він так жив з тих пір, як померли Кассія та дівчата. Він зняв всі їхні речі, упакувавши їх у пару ящиків, які засунув під своє ліжко. Свої речі він тримав в одній скрині, як у Легіоні. Його зброя та обладунки займали цілу стіну, напроти голого письмового столу, всі записи про стедгольд він акуратно розкладав по ящиках.

Дівчина спала в ліжку Бернарда. Вона була висока, з м'якими рисами, які, здавалося, особливо підкреслювали темні кола під очима. Її шкіра сяяла золотим відтінком, майже таким, як її волосся. І вона була красива. Навіть з нашийником рабині на горлі.

Ісана нахмурилася. Її брат узяв додаткові ковдри і нагромадив їх на дівчину, хоча вона, очевидно, нагрілася досить, щоб її ноги виповзли з-під них. Ісана підійшла, щоб прикрити ноги, і побачила, що вони були перев'язані і взуті у шльопанці з м'якої телячої шкіри.

Ісана гланула на шльопанці. Блідо-білі, міцно зшиті, з делікатним узором бісером зверху. Вона відразу впізнала їх: вона шила їх сама, десь біля десяти років тому. Шльопанці були подарунком до дня народження Кассії. Вони лежали у ящику під ліжком більше десяти років.

Ісана відступила від ліжка. Вона хотіла поговорити з дівчиною, але її брат попередив її, щоб вона не будила її. Вона сподівалася уже багато років, що він знайде когось іншого після того як він втратив Кассію та дівчат, але він сторонився жінок. Бернард постійно зберігав дистанцію між собою і іншими людьми, а ті, хто жив у Долині, і хто пам'ятав про його дружину та дочок, просто відносилися до нього так, як він бажав.

Якбщо її брат відчув потребу впустити у своє життя когось іншого, — а судячи з його слів про неї і про те, як він поводився з дівчиною, до цього йшло — хто вона така, щоб протидіяти цьому?

Ісана пройшла вперед і поклала руку на лоб дівчини. Ще до того, як вона отримала відчуття через Риллу, вона відчула гарячку. Тоді вона сконцентрувалась і повільно розширила своє надчуття через фурію по тілі рабині.

Бернард не помилився. Дівчинка отримала кілька травм, від болючих порізів на підошвах ніг і хворобливо розпухлого гомілковостопного суглоба до різаної рани вище ліктя. Її тіло ослабо від виснаження, і навіть у її сні Ісана відчула, що дівчина повниться страшними побоюваннями і страхом. Вона тихо задіяла Риллу і почала м'яко лагодити тіло дівчини, закриваючи менші порізи і полегшуючи набряки і біль. Зусилля коштувало Ісані сил, і вона закрила очі, зумівши якось встояти на ногах.

Коли вона впоралася з запамороченням, то побачила, що дівчина вже відкрила очі і дивиться на неї.

— Ви, — прошепотіла вона, — ви та водяна чаклунка, яка зцілила стедгольдера.

Ісана кивнула і сказала:

— Ви повинні відпочити. Я лише хочу поставити вам одне питання.

Дівчина сковтнула і кивнула. А потім закрила очі.

— Ви прийшли за хлопчиком? — запитала Ісана. — Ви полюєте за ним?

— Ні, - сказала дівчина, і Ісана відчула просту правду в її словах так яскраво, як дзвін срібного дзвіночка. Було відчуття чистоти ще до того, як вона заговорила, відчуття щирості, які заспокоїли Ісану, трохи знявши напруження у її плечах.