РОЗДІЛ 16

— Добре, — сказала Ісана. — Чим більше людей, тим краще. Не залишай їх у спокої, Бернард. Не спускай з них очей. Зрозумів?

— Буду дивитися в обидва ока, — пообіцяв він. — Як щодо Таві? Він повинен знати про небезпеку?

Вона похитала головою.

— Ні. Зараз більше ніж коли небудь не можна забивати страхом його голову.

Бернард був незадоволений її словами, але не заперечив. Він повернувся до сходів, але, затримавшись, подивився у свою спальню, на дівчину, яка лежала на ліжку.

— Ісана… дівчина ледь доросліша, ніж дитина. Вона виснажена. Вона могла кілька разів не рятувати хлопця, але врятувала. Таві говорить, що вона двічі врятувала його життя. Ти повинна дозволити їй відпочити.

— Я не збираюсь нікого катувати, — сказала Ісана. — Іди вже.

Його обличчя посуворішало.

— Май це на увазі.

— Гаразд.

Він кивнув їй і тихо спустився по сходах.

Ісана повернулася назад у свою спальню і знайшла гребінець. Вона взяла його з собою, зібрала волосся на одне плече і постукала у двері до Таві. Відповіді не було. Вона знову постукала і сказала:

— Таві, це я. Можна зайти?

Мовчання. Потім дверна ручка повернулася, і двері трошки зрушилися. Вона відкрила двері повністю і зайшла в кімнату.

Кімната Таві була темною і неосвітленою. Звичайно, адже він не може користатися фуріями, нагадала вона собі, і сидить всередині з того часу, як прийшов разом з Бернардом додому опівдні. З закритими вікнами і штормом назовні у кімнаті ніби поселилися глибокі тіні. Вона ледь змогла помітити, що він сидить на своєму ліжку, такий як і туманні контури по всій кімнаті.

Вона почала розчісувати волосся, даючи йому можливість почати розмову першим. Але він мовчав, і через деякий час вона запитала:

— Як почуваєшся, Таві?

— Чому б вам не сказати мені цього? — сказав він, його голос був похмурий. — Я не водяний крафтер, звідки мені знати?

Ісана зітхнула.

— Таві, це несправедливо. Ти знаєш, що у мене немає вибору щодо того, що я відчуваю в інших.