РОЗДІЛ 16

— Це занадто серйозно, щоб зважати на звички Грема, — Ісана нахмурилася і зробила ще крок, щоб побачити, що брат хоче приховати. Не змінюючи виразу обличчя, він теж зробив крок, намагаючись перешкодити їй це зробити. Ісана зітхнула і зупинила його рукою, а сама вигнулася, зумівши глянути мимо нього.

— Бернард, — сказала вона. — Що там робить ця дівуля?

Її брат кашлянув і почервонів.

— Ісана, коли ти таким чином…

Вона повернулася, щоб зустрітися з ним очима.

— Бернард. Чому в ліжку лежить дівчина?

Він спохмурнів.

— Це Амара. Рабиня, якій допоміг Таві. Я збирався залишити її у залі, на дитячому ліжку біля вогню, але вона чомусь запанікувала. Вмовляла мене, щоб я не залишав її там. Прошепотіла, що вона дуже боїться чогось. А коли я сказав їй, що боятися нема чого, вона просто зомліла. — Він подивився у свою кімнату. — Ну я і приніс її до себе.

— У своє ліжко.

— Ісана! Де ще я мав її покласти?

— Просто скажи мені, що ти підозрюєш, що вона не збігла рабиня, яку врятував Таві.

— Так, — сказав він. — Її розповідь не викликає довіри. Спочатку все було ніби добре, я очистив її порізи і не дав їй нічого від болю. Вона була втомлена. І виснажена.

— Вона поранена?

— Нічого такого, що могло би вбити її, якщо не почнеться лихоманка. Але так. Її ноги порізані до каменів на дорозі, і вона має те, що виглядає як удар меча на руці. Але каже, що вона упала і порізалася.

— Треба ж, яка незграбна — сказала Ісана. Вона похитала головою. — Схоже, що вона не з простих. Можливо агент одного з лордів?

— Хто знає. Вона здається досить порядною дівчиною. Я думаю, вона через це могла втекти від свого господаря.

Тихий і відчайдушний страх огорнув її. Ісана відчула, що її руки починають трястися, а коліна підгинаються.

— А як вона опинилася біля нього?

Він зітхнув і похитав головою.

— Мені теж не подобається ця частина його розповіді. І ще одне. Незнайомці, внизу. Троє. Вони просять притулку, поки не вщухне буря.