РОЗДІЛ 16

— Багато чого несправедливо, — відбився він.

— Ти засмучений тим, про що сказав тобі дядько.

— Я працював цілий рік, щоб отримати овець, які він обіцяв. А тепер… — Він похитав головою, його голос змінився від страждання. Його розчарування тисло на відчуття Ісани наче тепло від старого вогню.

— Ти помилився у виборі, Таві. Але це не означає, що…

— Вибір, — з гіркотою сказав Таві. — Ніби мені не доводилося раніше трохи довше попрацювати. А, що тепер про це говорити…

Вона почала розплутувати клубок у волоссі.

— Ти просто засмучений. І твій дядько теж. Не те, що не потрібно було попрацювати, Таві. Я впевнена, що коли все вирішиться…

Несподіваний приплив розчарування та болю від Таві налетів на неї, як відчутний вітер. Гребінь випав з пальців на підлогу. Вона задихнулася, інтенсивність емоцій хлопчика майже позбавила її рівноваги.

— Таві?! З тобою все гаразд?

Він пробурмотів:

— Нічого не вирішиться…

— Я не розумію, чому ці вівці настільки важливі для тебе.

— Не розумієте… — сказав він. — І не треба. Дайте мені спокій.

Ісана стиснула губи і обережно нахилилася, щоб підібрати гребінь.

— Але мені потрібно поговорити з тобою про те, що сталося. Є кілька неясних…

Гнів, справжній, яскравий гнів, залив кімнату разом з іншими відчуттями, що виливалися з нього.

— Я не хочу більше розказуватити про те, що сталося, — сказав Таві. — Я хочу залишитись один. Будь ласка, залиште мене…

— Таві… - Його темний силует ліг на ліжко, спиною до неї. Ісана відчула, що її власні емоції починають небезпечно дрейфувати до того, що відчуває хлопець, його почуття починають кровоточити в ній. Вона видихнула, зупиняючи це, і сказала: — Гаразд. Але ми ще поговоримо. Пізніше.

Він не відповів.

Ісана вийшла з його кімнати. Як тільки вона прикрила двері, то почула звук засувки всередині, він замкнув двері. Їй довелося зробити кілька кроків далі, перш ніж вона вийшла з аури емоцій хлопчика. Його розсердило, що вона не розуміла, чому він так засмучений.