РОЗДІЛ 14

— Що ти маєш на увазі?

Він знизав плечима і знову подивився на неї, невпевнено.

— Я все розказав про себе. А ти про себе не розказуєш нічого. Раби, як правило, не заходять далеко від дороги. Або від стедгольда. Тим більше самі. Я думаю, що, ти, мабуть, втекла.

— Ні, - твердо сказала молода жінка. — Але я загубилася в штормі. Я йшла у гарнізон, щоб принести повідомлення для мого пана.

Таві накинувся на неї.

— І він просто так взяв і послав вас? Жінку? Одну?

— Я не ставляю під сумнів його накази, Таві. Я просто виконую їх.

Таві нахмурився, але кивнув.

— Ну добре. Але тоді чи не краще нам далі іти разом? Може ти поговориш з моїм дядьком? Він може влаштувати так, щоб ти добралася до гарнізону. Отримаєш гарячу їжу, тепліший одяг.

Очі рабині очі примружилися у куточках.

— Це дуже ввічливий спосіб когось ув'язнити, Таві.

Він скривився.

— Вибач. Тим більше, що ти врятували моє життя і все таке. Але якщо ти втікачка, я нічого не зможу зробити, бо тоді закон може повернутися проти мого дядька. — Він відкинув своє волосся від очей. — І я вже наробив достатньо дурниць, щоб йому перечити.

— Я розумію, — сказала вона. — І я піду з тобою.

— Дякую. — Він подивився назовні. — Схоже, дощ припинився. Думаєш, уже безпечно, і ми можемо йти?

Рабиня нахмурилася і деякий час дивилася назовні. — Я сумніваюся, що ми будемо у більшій безпеці, якщо будемо чекати. Ми повинні встигнути до твого стедгольда, перш ніж шторм налетить знову.

— Думаєш, він повториться?

Амара кивнула, доволі впевнено.

— Маю таке відчуття.

— Гаразд. Ти можеш іти? — Він подивився на неї і на її ногу. Внизу на нозі красувався пурпурний синяк.