РОЗДІЛ 14

— Що? — Таві повернув голову і подивився на неї.

— Або якби ти міг вибирати, як далі жити. Куди б ти поїхав, — спитала Амара. — Що б ти зробив? Куди подався?

— В Академію, — відразу сказав він, — я поїхав би туди. Там не обов'язково бути крафтером, тобто заклинателем. Там просто потрібно бути розумним, а я це можу. Я вмію читати, писати і рахувати. Моя тітка навчила мене.

Вона підвела брови.

— Академію?

— Там вчаться не лише лицарі, якщо ти не знаєш, — сказав Таві. — Там готують легатів, архітекторів і інженерів. Вчаться радники, музиканти, художники. Не потрібно бути заклинателем, щоб проектувати будівлі або сперечатися, знаючи закони.

Амара кивнула.

— Або ти можеш стати Курсором.

Таві зморщив носа і хмикнув.

— І провести своє життя, доставляючи пошту? Хіба це може бути захоплюючим заняттям?

Рабиня кивнула, її вираз обличчя був серйозним.

— Влучне зауваження.

Таві сковтнув раптову гіркоту у горлі.

— Тут, у стедгольді, фурії часто рятують людей від неприємностей. Правда. У містах це не так важливо. Там можна бути ще кимось, крім вміння заклинателя. Можна будувати своє власне життя по своїх можливостях. Академія це єдине місце в Алері, де можна це зробити.

— Ти говориш так, ніби дуже багато про це думаєш, — спокійно сказала Амара.

— Мій дядько був там одного разу, коли його Легіон опинився на огляді Першого Лорда. Він розповідав мені про це. І я розмовляв з солдатами у гарнізоні. З торговцями. Минулої весни дядько пообіцяв мені, що якщо я буду достатньо відповідальним, він дасть мені кілька власних овець. Я подумав, що якби я подбав про них і продав наступного року, і ще трохи заощадив, то зміг би зібрати достатньо грошей на семестр в Академії.

— Один семестр? — запитала Амара. — Що потім?

Таві знизав плечима.

— Не знаю. Спробував би знайти спосіб залишитися. Я міг би попросити когось бути покровителем або… Не знаю. Щось придумав би.

Вона трохи повернулася, щоб поглянути на нього і сказала: