РОЗДІЛ 13

— Тихо, люба. Ти ж знаєш, що я дозволю тобі все, що ти захочеш.

Вона посміхнулася йому, улещена.

— Справді?

— Хіба колись було не так? — Він нахилився до жінки і поцілував її, притиснувши однією рукою. Її повні губи охоче торкнулися його рота, її тіло подалося до нього, і вона підвела руку, щоб заритися пальцями у його волосся.

Фіделіас висякав вміст носа, нежить загрожувала невдовзі перетворитися в головний біль, відійшовши від них на невелику відстань. Коні прибули на мить пізніше, спокійно ідучи за Ваммою. Фіделіс гукнув до парочки, яка з небажанням розірвала свої обійми, усі троє посідали на коней і мовчки рушили вперед.

Як він і передбачав, поїздка обійшлася без пригод. Етана обмежувалася стрибками по деревах, деревна фурія прийняла форму великої, безшумної білки, і завжди була досить далеко в тіні, щоб був помітний лише її слабкий контур. Фіделіас слідував за мерехтливою формою своєї фурії без свідомого зусилля; він використовував Етану, щоб та відстежувала його переміщення і керував нею, коли був ще підлітком.

Вони перетнули тракт Корони і тепер їхали на північний схід крізь безлюдний ліс, порослий кривими соснами, кущами з колючками і шипами, у бік виблискуючої гори, що піднімалася перед ними вгору на декілька миль. Гора, згадав Фіделіас, як і ліс навколо, мали погану репутацію через вороже ставлення місцевих диких фурій. Марат призначив зустріч там, де був відносно безпечний район для його людей.

Фіделіас порухав правою ногою в стремені, і нахмурився. Черевик не сидів на нозі звично без ножа. Він видав слабку і гірку усмішку, розтягнувши губи. Дівчина була хитрішою, ніж він думав. Вона побачила можливість і застосувала її миттю, так як він вчив її робити. Як її патрісер, він відчув навіть деяку гордість від її спритності.

Але як професіонал він відчував лише холодне роздратування. Вона повинна була стати продовженням його зусиль, а замість цього стала небезпечним і невідомим чинником у грі. Якщо вона в долині, то не було обмежень для того, наскільки великої шкоди вона могла потенційно завдати його планам. І навіть якщо її не було у долині, необхідність відволікатися на захист від неї дратувала.

З чого він почав би руйнування планів противника, якби був на її місці?

Фіделіас задумався. Ні, це неправильний підхід. Він віддавав перевагу простим, жорстким рішенням у таких ситуаціях — чим простіше, тим краще. Занадто багато невідомих.

Амара була не така прямолінійна. Найпростіше для неї було б дістатися до найближчого стедгольда, оголосити про свій статус, і підняти людей, кого вона змогла переконати, щоб ті поширили звістку по долині, про якесь зло біля кордону. У цьому випадку у нього було б кілька десятків дрібних груп стедгольдерів, які бродили би по долині, і одна з них майже напевно побачила би маратів.

Якщо вона ідентифікує себе та її місцезнаходження, питання її нейтралізації буде простішим. Швидкий удар викине її з гри, і він зможе, пустивши кілька слухів, зупинити стедгольдерів.

Амара природно розуміє небезпеку такого курсу. Їй треба бути більш обережною. Менш прямолінійною. Вона буде імпровізувати, ховатися, а він, через необхідність, гратиме роль мисливця, який б'є палкою по кущах, щоб змусити дичину рухатися, а потім швидко діє, щоб ліквідувати її і все, чого вона намагалася досягти.

Фіделіас з іронією посміхнувся: здається, вони обидвоє гратимуть такі ролі, у яких вони сильні. Тоді добре. Дівчина була талановита, але недосвідчена. Вона не буде першою людиною, яку він переслідував та знищив. Вона ж не буде останньою.

Різкий блиск від Етани попередив Фіделіаса, що три воршники вже не були самотніми в сірих тінях лісу. Він відразу ж зупинив коня, і підняв руку, щоб інші зробили те саме. Вони зупинилися серед тиші і темряви вічнозелених рослин, яка порушувалася лише диханням трьох коней, падінням крапель дощової води з дерев на підстилку лісу і легкими поривами холодного північного вітру.

Кінь Фіделіаса відкинув голову і пронизливо заіржав від переляку. Двоє інших коней теж захрипіли, високо задираючи голови, а очі широко розкрилися, показавши білі білки. Кінь Одіани затанцював під вершницею, нервуючись. Фіделіас відразу ж покликав Вамму, і земляна фурія по його волі поширила навкруги спокій. Фіделіас відчув, як вплив земної фурії розходиться, як повільна хвиля, доки вона не охопила коней, долаючи їх неспокій і передаючи вершникам більш спокійних тварин.

— Хтось спостерігає за нами, — повідомила водяна відьма. Вона підвела свого коня поруч з Олдріком, її темні очі поблискували і були агатово-важкими. — І вони голодні.

Олдрік стиснув губи, потім поклав одну руку на свій меч. Крім цього руху він не змінив розслабленої пози, яку підтримував протягом всієї поїздки.

— Легше, — пробурмотів Фіделіас, поклавши руку на шию свого коня. — Давайте рухатись вперед. Попереду прогалина. Давайте подбаємо, щоб у нас був деякий вільний простір на всякий випадок.