Розділ 18. РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯД ЗА БАНКІВСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ

б. Вимоги, що висуваються до інформації. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк веде необхідну звітність на основі послідовної бухгалтерської політики і практики, що дає змогу наглядовому органу отримувати правдиве і достовірне уявлення про фінансове становище банку і прибутковість його операцій, і що банк на регулярній основі публікує фінансовий звіт, який правильно відображає його стан.

6. Офіційні повноваження наглядових органів. Органи банківського нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні можливості впливу, щоб вживати своєчасні коригувальні заходи щодо банків, які не дотримуються встановлених пруденційних вимог (таких як мінімальні коефіцієнти достатності капіталу) і у разі порушення регламентуючих положень. У крайніх випадках це може містити право на відкликання банківської ліцензії.

7. Транснаціональні банківські операції. Одним з ключових елементів сукупного нагляду є контакти і обмін інформацією з різними іншими наглядовими органами, насамперед з наглядовими органами приймаючої країни. Органи банківського нагляду повинні:

o здійснювати глобальний сукупний нагляд за своїми активними в міжнародному плані банківськими організаціями, ефективно застосовуючи моніторинг і відповідні пруденційні норми стосовно всіх аспектів операцій, що проводяться цими банківськими організаціями на глобальній основі, головним чином через іноземні філії, спільні підприємства і дочірні установи;

o вимагати, щоб місцеві операції іноземних банків здійснювалися відповідно до тих високих стандартів, які застосовуються до національних банківських установ, і в інтересах сукупного нагляду повинні мати у своєму розпорядженні повноваження щодо обміну необхідною інформацією про такі банки з наглядовими органами країни реєстрації.

За умови вільного переміщення капіталу між країнами абсолютно природним є бажання інвестора вкладати свої кошти у ту країну, де за умов відносно однакової дохідності до його інвестицій висувають якомога менше вимог. У зв'язку з цим почали створюватися міжнародні банківські групи. їх метою були спроби досягти так званого регулятивного арбітражу, тобто скористатися відмінностями у практиці регулювання банківської діяльності у різних країнах світу задля зменшення необхідного рівня капіталу.

Одним із перших, хто вирішив гармонізувати відмінності між національними практиками "регулятивного арбітражу" став Базельський комітет. Країни, які входять до цього комітету, були і залишаються промислово розвинутими, а тому раніше від інших відчули на собі вплив світової глобалізації.

Першим кроком на шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання стало прийняте у 1988 р. Міжнародне наближення розрахунку капіталу та стандартів капіталу (International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards), відоме також як Угода про капітал (Capital Accord), або просто Базельська угода (Basle Accord). Цей документ отримав назву Базель-І.

У першій редакції Базель-І містив три основні складові:

o капітал банку складається з основного і додаткового;

o банки повинні утримувати капітал для покриття кредитного ризику, який оцінюється за допомогою вагових коефіцієнтів ризику;

o У будь-який момент часу співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинне бути меншим 8 %.

Ця Угода була спрямована насамперед на так звані міжнародно активні банки і була обов'язковою лише для країн - членів Базельського комітету. Однак відносна простота і доступність методик і підходів привели до того, що до 2004 р. Вазель-І так чи інакше було запроваджено майже у 130 країнах світу, в тому числі в Україні.

Слід зазначити, що прийняття Угоди про капітал стало переломним етапом для розвитку банківського нагляду в цілому у світі.

Наприкінці 90-х років XX ст. Базельський комітет Угодою про капітал встановив такі норми банківського регулювання.

1. Джерелом покриття банківських ризиків та збитків е капітал банку. Він має дві обов'язкові складові: основний капітал (капітал першого рівня) та додатковий (капітал другого рівня), а також - у деяких випадках - капітал третього рівня. Капітал першого рівня - це первинний, початковий капітал, не пов'язаний з обмеженнями стосовно використання на покриття збитків за результатами банківської діяльності та сплатою податків. Тому він найякісніший з позиції гарантій забезпечення надійності вкладів кредиторів банку. Капітал першого рівня складається зі сплаченого акціонерного капіталу (сплачені прості акції) і розкритих резервів (фонди банку, створені згідно з рішенням загальних зборів акціонерів за рахунок чистого прибутку минулих років). Капітал другого рівня, або додатковий, складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінки активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. Капітал другого рівня порівняно з капіталом першого рівня менш якісний, адже його використання на покриття збитків обмежується мінливою вартістю й строком. З огляду на це для капіталу другого рівня застосовується низка обмежень на його використання при розрахунку нормативного капіталу. В цілому для кожної складової та для їх суми - регулятивного капіталу - діють певні обмеження, покликані забезпечити максимальну якість, а отже, - перманентність банківського капіталу.

2. Банки повинні тримати капітал для покриття двох основних категорій ризиків:

o кредитного ризику, який розраховується як сума добутків балансових активів і кредитних еквівалентів позабалансових інструментів на відповідні вагові коефіцієнти ризику;

o ринкового ризику, який складається з чотирьох складових:

- відсоткового ризику у так званій торговельній книзі (розраховувався як сума загального та спеціального ризиків);