Розділ 15. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА СТРАХОВИКА

Страхові компанії, що проводять ризикові види страхування, мають, як правило, короткострокові зобов'язання строком до одного року, і основу цих вкладень мають становити короткострокові активи. Однак основною проблемою таких компаній є неможливість точного визначення моменту витребування коштів. У цьому випадку визначальним моментом для страхової компанії є її ліквідність, тобто здатність сплатити всі рахунки при настанні строків платежів. Ліквідність у страхуванні забезпечується за рахунок двох джерел коштів:

а) потоку коштів, що включає страхові платежі й регулярні надходження від інвестицій (відсотки, дивіденди й т. ін.);

б) від реалізації інвестиційних активів.

Потік коштів у страховій компанії, яка стабільно працює, як правило, достатній для задоволення щоденної ліквідності. Однак якщо виникне потреба сплатити значні суми страхових відшкодувань, необхідно мати в розпорядженні ліквідні інвестиційні активи. Вимога ліквідності стосовно інвестиційних активів означає можливість їхньої реалізації протягом найко-ротшого часу без фінансових втрат.

Загальну характеристику ліквідних активів можна надати в такий спосіб.

1. Вони повинні мати свій ринок, необхідний для швидкого перетворення на гроші.

2. Вони повинні мати досить стабільні ціни, тобто ринок повинен мати здатність приймати активи без значного зниження цін на них.

3. Вони повинні бути оборотні, тобто продавець повинен мати можливість відшкодувати первісні інвестиції з мінімальним ризиком.

Високоліквідні активи, як правило, мають низьку дохідність, але, як зазначено вище, виплати відшкодувань за ризи-ковими видами страхування не припускають залежності від інвестиційного прибутку, отже, повинні забезпечувати більшу ліквідність, ніж дохід.

Для страхових компаній, що мають портфель зобов'язань за накопичувальними видами страхування, ліквідність активів має менше значення, ніж їх дохідність, внаслідок чого наявність надліквідних коштів у такій страховій компанії може істотно знизити її прибутковість та ускладнити виконання інвестиційних зобов'язань перед страхувальниками. Отже, щодо параметрів "ліквідність - прибутковість" вибір активів для портфеля компаній, що здійснюють накопичувальні види страхування, буде істотно відрізнятися від активів, які використовують компанії для здійснення ризикових видів страхування, і повинен зміщуватися в бік прибутковості.

Відповідність валюти взятих зобов'язань валюті інвестиційних активів є іншою важливою вимогою під час здійснення інвестиційної діяльності. У країнах з високим рівнем інфляції, в тому числі в Україні, великою популярністю користується укладання страхових договорів, номінованих в іноземній валюті - доларах США та євро. У цьому випадку страхова компанія повинна мати можливість розмістити страхові резерви у відповідній валюті або застрахувати валютний ризик, укладаючи ф'ючерсний контракт на купівлю валюти за прийнятним для неї курсом. В останньому випадку компанія розміщує ресурси у національній валюті відповідно до строків виконання ф'ючерсного контракту.

Взяття зобов'язань в іноземній валюті змушує страховика крім страхових ризиків нести валютний ризик, який може вплинути на діяльність компанії, що підтверджується кризовими подіями середини 1990-х років. У зв'язку з цим при укладанні страхових договорів, що передбачають валютне покриття, компанія повинна мати в розпорядженні механізми, що допомагають уникнути ризику девальвації, таких як розвинутий валютний ринок, ринок цінних паперів, виражених в іноземній валюті, ринок валютних ф'ючерсів. Крім того, необхідне законодавство, що дає змогу страховикам проводити операції на вищезазначених ринках.

У процесі діяльності страхова компанія зіштовхується й з іншими видами нестрахових ризиків, здатних вплинути на виконання зобов'язань за страховими виплатами, основними серед яких є:

а) ризик зміни відсоткових ставок (падіння загальноринкових цін);

б) ризик ліквідності активів;

в) ризик фінансового посередника.

Відсотковий ризик виникає у разі перевищення відсоткових ставок за зобов'язаннями страхової компанії над відсотковими ставками за відповідними активами, що негативно впливає на платоспроможність компанії й ставить завдання управління відсотковим ризиком страховика. Однією з основних концепцій управління відсотковим ризиком є підтримання різниці між середньозваженою ставкою, отриманою за активами, і зваженою середньою ставкою, виплаченою за зобов'язаннями. Чим більша різниця між цими величинами, тим рівень відсоткового ризику нижчий. Однак є межі мінімізації відсоткового ризику - прибутковість і ліквідність. Ризикові активи, як правило, недостатньо ліквідні.

Ризик ліквідності змінюється залежно від категорії активів і стану фінансового ринку. Мінімізація ризику ліквідності також обмежена таким параметром, як прибутковість.

Особливим видом ризику, з яким зіштовхується страхова організація при здійсненні інвестиційної діяльності, є ризик невиконання фінансовим посередником своїх зобов'язань. Цей вид ризику утворився в Україні внаслідок особливостей законодавства і, як засвідчила практика, чітко виявляється під час криз банківської системи Він є практично непрогнозованим, у результаті чого страховик може втратити інвестовані кошти через погіршення фінансового стану посередника.

Аналізуючи інвестиційну діяльність страхової компанії слід детально зупинитися на понятті інвестиційна стратегія, яка становить науково обґрунтовані методи планування інвестиційної діяльності, постановки цілей інвестування та окреслення механізмів щодо їх реалізації і дозволяє ефективно керувати інвестиційним портфелем активів страховиків з урахуванням специфіки їх зобов'язань.