Розділ 15. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА СТРАХОВИКА

15.4. Інвестиційна діяльність страхової організації

В умовах ринкової економіки страхування є важливим чинником розгортання інвестиційної діяльності. Страхові компанії, з одного боку, в процесі здійснення своєї основної (операційної) діяльності страхують економічні інтереси суб'єктів господарювання від імовірних ризиків і тим самим стимулюють інвестиційну активність, а з іншого - є безпосередніми інвесторами.

Аналізуючи вплив, який інвестиційна діяльність чинить на фінансові результати страхових організацій, багато економістів намагалися визначити її роль у страховому бізнесі й місце власне страхових операцій. У зв'язку з тим можна виокремити три основні позиції з цього питання.

1. Основним завданням страхової організації є надання безпосередньо страхових послуг, тобто вирівнювання ризиків і покриття збитків, а інвестиційна діяльність відіграє другорядну роль.

2. Надання страхових послуг та інвестиційна діяльність є рівнозначними складовими страхового бізнесу.

3. Основним завданням компаній, що здійснюють страхування життя, так само як і для страховиків, що надають послуги зі страхування, іншого, ніж страхування життя, є мобілізація нагромаджень для їхнього наступного інвестування, а власне надання страхових послуг є вторинною функцією.

Першої позиції дотримувалася більшість вітчизняних вчених кінця XIX - початку XX ст., високо оцінюючи роль та значення страхових компаній як носіїв інвестиційного капіталу на національному ринку. Так, академік К.Х. Воблий у фундаментальній праці "Основи економії страхування" визнавав, що "зростання страхових капіталів передбачає, що страхові установи непомітно перетворюються в кредитні установи, які відіграють важливу роль на грошовому ринку". Однак, визнаючи інвестиційну діяльність виключно банківською діяльністю, він стверджував, що для страхових організацій "банківська діяльність має службове значення стосовно їх головного й основного завдання - вирівнювання ризиків й покриття збитків, що спричинялися різноманітними небезпеками". Таке сприйняття інвестиційної діяльності страхових організацій набуло відображення й у державній політиці щодо страхового ринку в СРСР. Розглядаючи страхування як найбільше джерело позичкового капіталу для національної економіки, держава водночас виключала можливість самостійного розпорядження страховими компаніями грошовими коштами, залишаючи за собою право монопольного розміщення страхових ресурсів.

Друга позиція, яка передбачала розгляд надання страхових послуг та інвестиційної діяльності як рівнозначних складових страхового бізнесу, стала особливо поширеною з 1994 р. Дуже чітко це положення було сформульовано Лігою страхових організацій України: "функцією страхування, поряд із забезпеченням безперервності й стабільності виробництва, є формування фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності й головним чином - для капіталів довгострокового характеру".

Страхова організація поряд з іншими фінансовими інститутами (банками, інвестиційними фондами, компаніями з управління активами та ін.) становить органічний елемент фінансової складової економічної системи країни. Принцип інверсійного функціонування капіталу страховика, який передбачає спочатку акумуляцію грошових коштів за рахунок страхових внесків та платежів, а вже потім його поділ на грошові потоки та фонди, визначає специфіку складу та структури капіталу останнього. Інвестиційний потенціал страхової компанії - це залучені кошти ц клієнтів-страхувальників, які певний час становлять групу тимчасово вільних ресурсів страховика. Тому механізм функціонування страхування є досить цікавим з погляду розподілу та розміщення цих ресурсів.

За економічною сутністю всю сукупність фінансових відносин страхової компанії можна поділити за такими напрямами:

o між засновниками та учасниками страхового товариства в момент його створення - пов'язані з формуванням власного капіталу та в його складі статутного (акціонерного) капіталу;

o між страховиком та страхувальником - пов'язані з фактичним виробництвом та реалізацією страхового продукту

(послуги) під час особистого страхування, страхування від ризику втрати та пошкодження майна, страхування відповідальності тощо. Ці фінансові відносини є домінуючими, оскільки від їх ефективності в остаточному підсумку залежить кінцевий результат діяльності страхової організації;

o між страховою компанією та фінансовими установами держави - виникають під час розрахунків першої з бюджетом та позабюджетними фондами, сплатою податків та інших обов'язкових платежів, отриманням податкових пільг та державного фінансування, застосування державою штрафних санкцій за порушення податкового законодавства та невиконання нормативних вимог органів у справах нагляду за страховою діяльністю з боку страховика;

o між страховою організацією та суб'єктами банківської системи - в процесі розміщення вільних коштів на депозитних та поточних рахунках у банках, отримання банківських позик чи кредитів та сплатою відсотків за їх користування, купівля-продаж валюти, надання страхових послуг банкам тощо;

o між страховою компанією та її працівниками - в результаті виплати заробітної плати, премії, компенсації, матеріальної допомоги, а також випуску, погашення та сплати дивідендів за випущеними цінними паперами та ін.

Кожна з цих груп фінансових відносин має свою специфіку, проте всі вони мають двосторонній характер та пов'язані з рухом фінансових ресурсів страхової організації. Рух фінансових ресурсів передбачає формування власного капіталу та створення страхових резервів, а також використання коштів із грошових фондів та резервів. Кругообіг фінансових ресурсів страхового підприємства не обмежується лише страховими операціями, він ускладнюється включенням його в інвестиційний процес. Це дає змогу окреслити всі вільні кошти, що перебувають в обігу страховика, як його фінансовий потенціал.

Фінансовий потенціал страховика - це вся сукупність фінансових ресурсів, що перебуває в господарському обороті для забезпечення проведення страхових операцій та здійснення його інвестиційної діяльності. Таким чином, це визначення забезпечує:

o інтеграцію страхового підприємства у фінансово-господарську систему суспільства;

o галузеву специфіку структури коштів страхової компанії;