Розділ 15. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА СТРАХОВИКА

o широкі можливості у сфері інвестування.

На початку функціонування страхової організації первинним та базисним елементом є власний капітал, який у процесі її майбутньої діяльності поповнюється з різних джерел: за рахунок прибутку від страхової діяльності, курсового та додаткового емісійного доходу від випуску власних цінних паперів, результатів інвестиційної діяльності тощо. Здійснюючи страхову діяльність, компанія акумулює фінансові ресурси за рахунок сплати клієнтами страхових внесків та премій, причому збір коштів з усіх учасників страхового фонду в майбутньому передбачає виконання компанією взятих на себе зобов'язань із виплати сум страхових відшкодувань у результаті настання страхових подій лише за деякими з цих учасників. За рахунок коштів страхового фонду компанія також робить відрахування на компенсацію витрат із ведення страхової справи, закладених у страховий тариф.

Фінансовий потенціал страховика, крім власне коштів на здійснення операцій зі страхування, включає також інвестиційний потенціал, який складається з двох нерівнозначних частин - власного капіталу та залучених коштів, причому залучені кошти значно переважають власний капітал, що зумовлено галузевою специфікою діяльності страхової компанії. Так, діяльність компанії базується на страховому фонді фінансових ресурсів, що формується за рахунок надходження коштів страхувальників (страхові внески та платежі). Проте цей фонд не належить страховику, він перебуває лише в його тимчасовому розпорядженні доти, доки страховик буде нести фінансові зобов'язання за договорами страхування перед страхувальниками. Кошти цього фонду спрямовуються або на виплату обумовлених договором страхування сум із відшкодування збитків, або за вдалого збігу обставин перетворюються на дохідну базу страховика. Але доти, доки вони не перетворилися на резерв зароблених страховиком страхових премії - його дохід, вони можуть використовуватися лише як інвестиційний ресурс або на інші, чітко обумовлені законодавством, цілі.

Таким чином, залучений характер коштів, що перебувають у розпорядженні страховика, вимагає чітко продуманої та обґрунтованої концепції поведінки останнього на ринку інвестиційних вкладень та врахування ризику інвестиційної діяльності під час вибору напрямів інвестицій. Від результатів інвестиційної діяльності страхової компанії залежить її спроможність виконання взятих на себе зобов'язань із укладених договорів страхування: якщо інвестиційна програма виявиться помилковою та збитковою, а об'єкт інвестування - недостатньо спроможним, то банкрутство може спіткати вже самого страховика. Тому таким важливим видається формування стратегії інвестиційної діяльності, яка передбачає побудову довго та короткострокового інвестиційного портфеля страховика, а оцінка ризикованості конкретних депозитних вкладень, вкладень у цінні папери, об'єкти нерухомості, інші категорії активів відіграє не менш важливу роль для страхової компанії, ніж достовірна оцінка ризику її страхового портфеля.

Об'єктивно притаманна страхуванню інвестиційна функція, а також наявність джерел інвестиційної діяльності в кожному потоці коштів, що проходять крізь страхову організацію, робить проведення інвестиційних операдій невід'ємною частиною страхового бізнесу.

Таким чином, можна стверджувати, що результати інвестиційної діяльності страховика чинять настільки істотний вплив на фінансовий стан компанії, що найчастіше можна констатувати: прибуток або збиток за результатами фшансового року наслідок і найбільш яскраве відображення правильності обраної інвестиційної поведінки. Дохід від інвестицій у закордонних страхових компаніях становить у середньому від 20 до 30 % сукупного доходу, що дає змогу розглядати інвестування як необхідну складову страхового бізнесу. Водночас цей показник для українських страхових компаній становить у середньому не більше 6 % доходів, що свідчить про нерозвиненість цього виду операцій у національних страховиків.

Висока частка інвестиційного доходу в загальній структурі доходів дає змогу зарубіжним страховим компаніям успішно конкурувати на страховому ринку, компенсуючи збитки від власної страхової діяльності прибутком від інвестування.

Аналіз структури валового прибутку страхових організацій дає змогу визначити, що фінансовий результат повністю формується за рахунок інвестиційної діяльності, причому наявність негативного фінансового результату від операцій страхування у зарубіжних компаній дає можливість стверджувати, що ця тенденція спостерігається й на вітчизняному страховому ринку. Необхідно зазначити й те, що в складі валового прибутку вітчизняних страховиків спостерігається високий відсоток доходів від інших операцій: від реалізації основних фондів і матеріальних цінностей, від здавання майна в оренду і т. ін. Однак, аналізуючи досвід закордонних страхових компаній, можна зробити висновок про майбутнє зниження їхньої частки в загальній структурі прибутку й формуванні її головним чином за рахунок інвестиційних вкладень.

Отже, очевидно, що інвестиційна діяльність впливає на фінансове становище страхових компаній, і правильно обрана інвестиційна стратегія є запорукою майбутнього прибутку й високої платоспроможності. Це робить операції з інвестування тимчасово вільних коштів необхідною умовою функціонування страховиків.

Накопичені страховими компаніями активи є одним з основних джерел довгострокового інвестування та важливим ресурсом для стабілізації економіки. Найяскравіше роль страхових компаній як внутрішніх інвесторів виявляється в довгострокових договорах страхування життя і пенсій (накопичувальні форми страхування), за умовами яких зобов'язання страховика зі страхових виплат виникають, як правило, після закінчення строку дії договору. У цій галузі страхування договори укладаються на достатньо тривалий строк (ЗО-40 років), і страхові компанії, фактично отримуючи стабільно протягом тривалого строку страхові внески, мають змогу їх резервувати. Крім того, компанії, що здійснюють страхування інше, ніж страхування життя, повинні також створювати відповідні резервні фонди на покриття майбутніх виплат за чинними договорами страхування. Ця важлива сторона страхування дає змогу розглядати страховика як інституційного інвестора, тобто своєрідний фінансовий інститут, який у зв'язку зі специфікою своєї діяльності може розглядатися як спеціалізований інвестиційний інститут вкладання коштів страхових резервів у різноманітні активи. Саме способом реалізації інвестиційної функції страхових організацій є здійснення ними інвестицій' ної діяльності, яка буде предметом подальшого аналізу.

Основу для здійснення інвестиційної діяльності страхових компаній становлять кошти страхових резервів, які акумулюються в процесі надання страхових послуг. Джерелом формування цих коштів є відрахування за рахунок нетто-ставки страхового тарифу й сум, що спрямовуються у фонд попереджувальних заходів. Водночас для покриття власних видатків під час проведення страхової діяльності й забезпечення гарантій власної платоспроможності страхова організація проводить фінансову діяльність. Коштами, що обслуговують цей вид діяльності, є навантаження до нетто-ставки страхового тарифу, за винятком відрахувань до фонду попереджувальних заходів, і власні кошти страховика: статутний, додатковий, резервний капітал, а також фонди нагромадження й споживання та нерозподіленого прибутку.

Таким чином, частина коштів, що обслуговують цей вид діяльності, використовується страховиком на потреби поточного споживання, а частина, акумулюючись у різних нестрахових фондах і резервах, може бути тимчасово інвестована. В основному з цією метою можна використовувати статутний і додатковий капітал, резервний фонд, фонд нагромадження й нерозподілений прибуток. Оскільки серед цих джерел тільки статутний капітал є регульованим параметром, що залежить безпосередньо від результатів основної (страхової) діяльності, саме його нагромадження буде впливати на формування інвестиційного капіталу в межах здійснення страховою організацією власної фінансової діяльності.

Однією з умов забезпечення платоспроможності страховиків відповідно до Закону України "Про страхування" є створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань, та їх правильне розміщення відповідно до принципів диверсифікованості, зворотності, ліквідності та прибутковості.

Перший принцип інвестиційної діяльності - принцип безпечності. Його дія поширюється як на активи, що покривають страхові резерви, так і на вільні активи. Цей принцип передбачає максимально надійне розміщення активів, що забезпечує їх повернення у повному обсязі.

Другий принцип - прибутковість вкладень. Згідно з ним активи, які розміщуються страховиком з дотриманням принципу безпечності, повинні також давати постійні та достатньо високі доходи.

Третій принцип - ліквідність об'єктів інвестування. Страхова компанія повинна у будь-який час мати у своєму розпорядженні надійні, високоприбуткові активи, які б забезпечували легку їх конвертацію у грошові кошти з метою забезпечення страхувальникам виплати обумовлених договором сум у встановлені строки.

Четвертий принцип - диверсифікація інвестиційної діяльності. Він слугує для розподілу страхових резервів серед різних видів вкладень з метою мінімізації ризиків інвестування, що у свою чергу забезпечує фінансову стійкість інвестиційного портфеля страховика, його високу прибутковість та достатній рівень ліквідності організації.

Нормативно-правовими актами визначено також основні категорії активів для представлення страхових резервів для страхових компаній, окремо для тих, що займаються страхуванням життя та страхуванням іншим, ніж страхування життя. Відповідно до міжнародних директив щодо нагляду за інвестиційною діяльністю страховиків встановлюються кількісні співвідношення цих категорій активів у портфелі вкладень страхових компаній.

Для представлення технічних (страхування інше, ніж страхування життя) та математичних (страхування життя) резервів беруться в покриття такі форми інвестицій та в таких обсягах:

o банківські вклади та депозити - не більше 70 % загального розміру технічних резервів (не більше 20 % - в одному банку) та 50 % загального обсягу математичних резервів (не більше 10 % - в одному банку);