Розділ 10. СТРАХУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ

Причини скорочення обсягів страхування в сільському господарстві є більш глибокими. До них можна віднести такі.

1. Незадовільний фінансовий стан більшості аграрних підприємств, що не давало їм можливості віднайти кошти для страхових платежів.

2. Підвищення страхових ставок, причиною якого був перехід на добровільне страхування, та невеликий розмір страхових компаній.

3. Погіршення умов страхування.

4. Відсутність державної підтримки страхування в сільському господарстві.

5. Недостатня кількість спеціалістів у страхових компаніях, які могли б правильно оцінити ризики в сільському господарстві.

Сільське господарство об'єктивно у зв'язку зі своїми особливостями є галуззю з вищим ризиком порівняно з іншими галузями народного господарства. Водночас воно є низькорентабельним. У зв'язку з цим, аграрні підприємства не мають достатньо накопичених ресурсів, щоб самостійно покривати збитки в неврожайні роки і від стихійних лих. Цей тягар прямо й опосередковано частково лягає на державу, яка виплачує Допомогу постраждалим від стихійного лиха, списує бюджетну і позабюджетну заборгованість. Розвиток страхування врожаю сільськогосподарських культур дасть змогу стабілізувати стан сільськогосподарських підприємств і перекласти фінансування ризиків з бюджету на страхові компанії. Але низька платоспроможність сільськогосподарських виробників і високі тарифні ставки страхування в сучасних умовах не дають можливості розвиватися цій галузі страхування самостійно. Досвід розвинутих кран свідчить про потребу державного втручання в цю сферу.

Особливо нагальною потреба в розвитку страхування урожаю постала на сьогодні. Більшість новоутворених структур у результаті реформування сільського господарства мають мізерний власний капітал, що не дає їм покривати ризики за рахунок самострахування. Тому в неврожайний рік більшість з них може стати потенційними банкрутами. Малий власний капітал також призводить до низької кредитоспроможності аграрних підприємств. Державна підтримка кредитування сільського господарства не вирішує цієї проблеми, оскільки новостворені підприємства не мають ліквідного майна під заставу. Заставою міг би слугувати майбутній урожай, але невизначеність його отримання часто не дає змоги цього зробити. Коли врожай застрахований, він може бути відносно надійним об'єктом застави. Така ж ситуація з поставкою ресурсів комерційними структурами під майбутній урожай.

Державна підтримка страхування в сільському господарстві може надаватися шляхом заснування державної страхової компанії і встановлення нею низьких страхових тарифів або фінансування державою частки страхових тарифів, які повинні сплачувати страхувальники. Перший шлях вимагає великих бюджетних вкладень і є реальним у перспективі. Другий накладає менше навантаження на бюджет і, як свідчить світова практика, за належної організації є високоефективним. При цьому витрати на підтримку страхування повинні бути внесені окремим рядком у витратну частину бюджету, за аналогією з витратами на підтримку кредитування аграрного сектору.

В Україні набуто як позитивний, так і негативний досвід обов'язкового страхування урожаю. Позитивний досвід належить до часів СРСР, коли через систему Укрдержстраху забезпечувався надійний страховий захист врожаю за достатньо низькими ставками страхування. Негативний досвід напрацьований уже в роки незалежності, коли було запроваджене обов'язкове страхування врожаю в радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах. Ця система виявилася недієвою. Тому, на нашу думку, страхування врожаю повинне бути добровільним. Держава має створити сприятливі умови для розвитку страхування врожаю, які б були привабливими і для сільськогосподарських виробників, і для страховиків.

Встановлення страхових тарифів є внутрішньою справою кожної страхової компанії і визначається договором між страховиком і страхувальником. Але якщо держава фінансує частину страхових ставок, то правомірна її участь у цьому процесі. Відмова від контролю й участі держави може призвести до розбазарювання бюджетних коштів.

Державне регулювання страхових тарифів можливе за двома варіантами:

1) встановлення державою граничних (максимальних) ставок страхування в розрізі культур і регіонів, які є обов'язковими для страховиків;

2) розробка і затвердження методики розрахунку страхових ставок з подальшим самостійним визначенням цих ставок страховиком.

Крім розглянутих, важливим є питання перестрахування ризиків. Страхування врожаю сільськогосподарських культур є високоризиковим, В Україні практично немає великих страхових компаній, які б могли повністю взяти на себе ризики зі страхування врожаю на певних територіях. Немає також компаній з великим територіальним охопленням і мережею філій, які б могли знизити ризики за рахунок їх територіального розподілу. Тому доцільною була б державна підтримка в організації перестрахування названих ризиків. Оскільки в Україні немає національних перестрахувальних компаній, здатних взяти на себе такі ризики, то залишається три альтернативи: 1) організація державної перестрахувальної компанії; 2) створення об'єднання страховиків - страхового пулу; 3) перестрахування в зарубіжних компаніях.

Перший варіант вимагає значного бюджетного фінансування, але дає змогу встановити більш жорсткий контроль за страхуванням врожаю. Другий варіант є дешевшим, але вимагає організаційної ініціативи від страхових компаній. Третій варіант, як правило, забезпечує надійне перестрахування, але сприяє відпливу коштів за кордон. Проте навіть такі країни, як США і Канада, перестраховують понад 40 % ризиків агропромислового комплексу за кордоном. Можна наперед передбачити незадоволення страховиків втручанням держави в перестрахування, мовляв, управління ризиком це наша внутрішня справа. Аргументом держави може бути те, що дії суб'єктів економічних відносин не завжди є найбільш доцільними з погляду інтересів суспільства в цілому.

Висновки

Навчальний тренінг