Розділ «Тема 7. Адміністративне право Канади»

В основу зазначеної програми закладені засади забезпечення базових знань та оволодіння практичними навичками, які необхідні державним службовцям. Тому до неї включені такі дисципліни, як теорія та практика державного управління, стратегія організації, методи та способи обслуговування населення, службова етика. Крім того, програма МТР забезпечує можливість отримання практичного досвіду через кар'єрні призначення у федеральних міністерствах і відомствах. Досвід, отриманий на робочому місці, доповнюється та розширюється освітніми компонентами.

Розвиток навичок за даною програмою здійснюється через послідовне призначення на певні посади. Впродовж навчання кожен учасник отримує чотири призначення строком на один рік. Учасникам програми надається можливість працювати в одному з п'яти центральних відомств: Секретаріаті Ради казначейства, Комісії державної служби, Міністерстві фінансів Канади, Бюро таємної ради та Канадській школі державної служби. В процесі стажування слухачі повинні брати участь у виконанні програм міністерства і не менше як півроку безпосередньо працювати з громадянами, які звертаються до державної служби; здійснювати управління фінансовими, матеріальними та людськими ресурсами; займатися розробкою та виконанням стратегічних завдань організації.

Відповідно до програми МТР слухачі на вісімнадцятому і тридцять шостому місяці складають іспити атестаційній комісії, яка складається з менеджерів середньої або вищої ланки органів виконавчої влади. В результаті цілого ряду структурованих співбесід, контрольних перевірок та перевірки звітів комісія оцінює отримані знання слухача. Члени комісії повинні керуватися спеціальним документом, в якому визначено кар'єрне призначення учасника програми, а також поведінкові моделі та оціночні таблиці. Слухач допускається до наступної атестації тільки у тому випадку, якщо у процесі останньої він отримав оцінку "цілком задовільно". Якщо оцінка нижча, то виконання програми продовжується на півроку. У випадку, коли слухач отримує негативні рішення комісії двічі поспіль, він автоматично відраховується.

Інші програми розраховані на отримання більш поглиблених знань з економічних, політичних, технічних дисциплін, а також застосовування в управлінні сучасних комп'ютерних технологій. Зокрема програма "Прискорена підготовка економістів" (АЕТР) призначена для випускників вищих навчальних закладів, що спеціалізуються у сфері економіки або державної політики та бажають працювати на державній службі. Програма АЕТР дає можливість підготовки чотирнадцяти висококваліфікованих аспірантів для роботи в державних органах вищої ланки для самостійного прийняття рішень з питань соціальної, економічної та міжнародної політики. Важливо зазначити, що учасники програми повинні мати диплом магістра з економіки або магістра державного управління. Це складна дворічна програма різноманітна за своїми завданнями, розділена на чотири шестимісячних завдання в галузі аналізу політики та пов'язаних з ними сферах. У додатку до диплому кандидати повинні мати відмінний сукупний бал та продемонструвати початковий рівень компетенції, який відповідає вимогам програми. Вони також мають бути готові пройти перевірку на допуск до роботи з державною таємницею, що дозволить їм працювати на керівних посадах в уряді Канади.

Програма АЕТР побудована таким чином, що протягом двох років учасники отримують шість призначень у різних міністерствах для набуття необхідного досвіду. Аспірант обов'язково повинен пройти стажування у таких організаціях, як Секретаріат Ради казначейства, Міністерство фінансів, Бюро таємної ради та одне галузеве міністерство. Іншими словами, основу програми складають стажування і невеликий обсяг навчальних занять на курсах професійного розвитку й мовної підготовки.

Мета програми АЕТР - дати учасникам чітке уявлення про систему підготовки та процедури безпосереднього ухвалення рішень у Кабінеті міністрів та Уряді, про роль центральних координуючих відомств та інших ключових елементів федеральної системи. Програма дає можливість студентам ознайомитися з механізмом стратегічного планування, процесами галузевого аналізу, а також з регламентами роботи, повноваженнями та моделями функціонування різних міністерств і відомств федерального уряду. Серед міністерств і відомств, що беруть участь у програмі, можна назвати Міністерство розвитку людських ресурсів, Міністерства закордонних справ і міжнародної торгівлі, Канадське агентство міжнародного розвитку, Міністерство транспорту, Міністерство промисловості, Міністерство охорони здоров'я та Міністерство національної спадщини.

На другому році навчання учасники програми АЕТР спільно з радниками і співробітниками програми повинні підготувати свої резюме для розсипки до міністерств й відомств, що мають вакансії у відділах з вироблення стратегії. Резюме учасників разом із супровідним листом від голови програми висилаються усім підрозділам міністерств.

Програма "Дослідження в сфері вироблення політики" (PRDP) спрямована на залучення здатних випускників вузів, що спеціалізуються у сфері політичних досліджень, для роботи у федеральних органах влади. Програма розрахована на три роки і реалізується Управлінням ініціатив у політичній сфері. У ній можуть брати участь до 20 чоловік, які проводять конкретні дослідження в різних галузях.

Програма "Обмін і ознайомлює альні візити" (ІУР) Мін'юсту Канади базується на стажуваннях двох видів: фахівців Мінюсту в організаціях-партнерах та фахівців з організацій-партнерів у Мін'юсті. Фахівці, що бажають пройти стажування в Мін'юсті, повинні отримати підтримку організацій, в яких вони працюють і в які вони повернуться після закінчення стажування.

Велику роль в організації навчання держслужбовців Канади відіграють відряджання та переміщення. На відміну від програм кар'єрного зростання, вони використовуються періодично впродовж всієї роботи державного службовця і вистежуються відповідним міністерством.

Під відряджанням розуміють тимчасове переміщення державного службовця на іншу посаду всередині міністерства або в рамках міжвідомчої угоди. Відрядження не є призначеннями, що проводяться за рішенням Комісії з питань державної служби, і не вимагають дотримання відповідних процедур. Відряджання використовують для розвитку навичок державних службовців; їх перекваліфікації; усунення надлишку робочої сили; вирішення оперативних завдань. Відряджання користуються великою популярністю серед державних службовців Канади і в більшості випадків проводяться неформально. Переміщення державних службовців відбувається з однієї посади на іншу в межах однієї й тієї самої професійної групи або на посаду в іншій професійній групі на невизначений або заздалегідь встановлений термін, якщо це передбачено правилами Комісії з питань державної служби Канади. Переміщення дають можливість міністерствам легко переводити працівників на інші посади без підвищення по службі або переривання стажу.

Таким чином, досвід Канади свідчить про те, що ефективність підготовки державних службовців залежить від обов'язковості та безперервності процесу навчання та його безпосереднього зв'язку з кар'єрним зростанням.

5. Судова система Канади

Судова система Канади визначена Конституційним актом 1867 р. Вона виступає однією з гілок державної влади, до завдань якої входять: контрольні та нормотворчі функції; розгляд та прийняття рішень із кримінальних, цивільних, адміністративних справ, конституційних спорів, а також інші повноваження щодо здійснення правосуддя.

Вся правова система Канади (включаючи Канадське конституційне право), будучи спадкоємицею Англійської правової системи, постійно знаходиться під впливом права країн, що входять до правової сім'ї загального права, але такий вплив відчувають ці країни й з боку Канади. Це пов'язано з поширенням принципу "переконливого прецеденту", коли судове рішення, затверджене в одній судовій ієрархії обов'язковим прецедентом, тобто джерелом права, може показатися настільки ж переконливим для суду іншої судової ієрархії (у тому числі іншої країни), що суд може прийняти своє рішення на його основі, й іноземний прецедент, таким чином, стане джерелом права країни суду. Наприклад, прецедент, встановлений Вищим судом Австралії, - для Верховного суду Канади тощо. Подібне "перетікання" прецедентів у правових системах англосаксонської правової сім'ї затвердилося досить ґрунтовно. Так, 50% прецедентного права Нової Зеландії виникає з права Об'єднаного Королівства, 10% - з права Австралії, певна частина - з права Канади. Навіть сама Великобританія черпає прецеденти з Австралії, Канади і Нової Зеландії (загалом близько 1%).

У Канаді немає системи адміністративних судів: скарги на дії адміністративних органів розглядаються, як правило, загальними судами (провінцій і федерації) на підставі спеціально виданих законів (наприклад, Закон провінції Онтаріо про процедуру судового розгляду адміністративних скарг 1971 р.). Крім того, в Канаді створені адміністративні трибунали, які відповідно до федерального або провінційного законодавства повинні забезпечувати реалізацію законодавчої політики у сфері захисту прав та свобод громадян. Адміністративні трибунали мають певні ознаки арбітражних та адміністративних судів, та розглядають широке коло справ, здійснюють дослідження і надають рекомендації, вирішують спори між державними установами та приватними установами, представляють інтереси держави в деяких справах. Наприклад, в Канаді актуальним питанням є реалізація міграційної політики щодо іммігрантів та незаконного перетину кордону. Саме ці проблеми вирішують адміністративні трибунали. Вони дотримуються принципів адміністративного правосуддя, які передбачають незалежність від впливу держави, неупередженість, уникнення конфлікту інтересів, кваліфікованість розгляду, прозорість тощо. Крім цього, судова система Канади гарантує доступність судів для кожного громадянина, відкритість слухань, прозорість та свободу від втручання Уряду. Все це сприяє зростанню авторитету судової системи в суспільстві та підвищенню довіри до суду з боку населення.

Судова система Канади включає Верховний суд, федеральні судові органи, податковий суд, суди провінцій та військові суди.

Верховний суд Канади (The Supreme Court of Canada) засновано в 1875 p. Він виступає вищою судовою інстанцією в країні, яка виносить остаточне рішення з питань правосуддя. Верховний суд розглядає всі спори, які виникають у всіх сферах права. Незважаючи на те, що Верховний суд Канади було створено у 1875 p., вищою інстанцією в судовій системі країни він став лише у 1949 р. До цього часу судові спори могли бути оскаржені в Судовому комітеті Таємної ради Об'єднаного Королівства. Тому деякі з судових справ не розглядалися Верховним судом Канади, їх розгляд відбувався безпосередньо в Лондоні. Верховний суд контролює Федеральний апеляційний суд, а також усі провінційні апеляційні суди. Другий рівень посідають Федеральний суд, Канадський податковий суд, а також вищі суди загальної компетенції в провінціях й територіях. Основу судової системи складають суди, які зазвичай називають провінційними. Також їх називають місцевими, нижчими, територіальними судами або трибуналами.

Головний суддя Канади, а також 8 молодших суддів Верховного суду призначаються довічно Генерал-губернатором за поданням Прем'єр-міністра. Вони приймають присягу перед Генерал-губернатором. Обов'язково до складу Верховного суду повинні входити З судді, які представляють Квебек. Для ухвалення судового рішення, як правило, досить участі в засіданні 5 його членів. Верховний суд розглядає скарги на постанови з цивільних та кримінальних справ, винесені вищими судовими інстанціями провінцій та Федеральним судом, та приймає щодо них остаточні рішення.

Скарги на рішення судів у цивільних справах можуть бути подані лише з дозволу суддів, які винесли судові рішення, або самого Верховного суду, якщо той визнає, що проблеми, які виникли в ході розгляду справи, виходять за межі безпосередніх інтересів сторін судового розгляду. Верховний суд розглядає скарги лише у справах з найбільш тяжких кримінальних злочинів, я кию виправдовувальний вирок було скасовано вищестоящим судом або якщо при розгляді справи виникли проблеми щодо тлумачення норм права. Крім цього, на прохання Генерал-губернатора або Уряду, Верховний суд може як консультативний орган розглядати питання, пов'язані з тлумаченням конституційних актів, перевіркою конституційності законів, прийнятих Парламентом та законодавчими зборами провінцій, і спори між ними щодо меж компетенції.