Розділ «Тема 7. Адміністративне право Канади»

У 1985 р. у Канаді було прийнято Кодекс щодо правил поведінки державних службовців, якими зобов'язані керуватися всі державні службовці у разі виникнення конфлікту між їх службовими обов'язками й особистими інтересами. На думку законодавця, мета вказаних правил - "підвищення довіри суспільства до державного апарату та віри у чесність його службовців". Крім того, правила спрямовані на профілактику корупційних злочинів, встановлення чітких норм поведінки всіх державних службовців у частині "конфлікту інтересів" на державній службі та після її залишення, "мінімізації можливості виникнення конфліктів та у разі виникнення розв'язання їх на користь суспільства".

У даному Кодексі сформульовані загальні принципи поведінки, якими зобов'язані керуватися державні службовці. Так, державний службовець зобов'язаний робити все необхідне, щоб виключити реальну можливість, а також навіть умови виникнення "конфлікту інтересів". Державний службовець, окрім норм, що містяться в Кодексі, повинен дотримуватись всіх нормативних вимог щодо поведінки, які прямо його стосуються, а також законодавства своєї країни, міжнародно-правових актів про права людини і громадянина.

Кодекс пропонує два основні способи виконання таких вимог. По-перше, якщо володіння приватною власністю може призвести до реального або потенційного конфлікту інтересів, державний службовець має право або продати її, або тимчасово передати права володіння, користування та управління довіреній особі. При цьому забороняється продаж чи передача власності членам сім'ї державного службовця, або будь-яким іншим особам з метою "обійти" законодавство. Продаж, передача майна довіреній особі повинні відбутися протягом 120 днів після призначення службовця на посаду. У певних випадках відомство відшкодовує державному службовцеві витрати з реорганізації порядку управління своїм майном. По-друге, посадовець усувається у кожному конкретному випадку від тих службових обов'язків, виконання яких може призвести до реального або потенційного "конфлікту інтересів".

У програмі реформування державної служби "Державна служба 2000" до державних службовців віднесені такі категорії: 1) особи, які здійснюють свою діяльність у департаментах під прямим керівництвом міністрів; 2) особи, призначені Комісією цивільної служби; 3) особи, щодо яких наймачем виступає Казначейська рада.

Державні службовці поділяються на такі категорії: 1) наукова і професійна; 2) технічна; адміністративна та іноземна служби; 3) допоміжний персонал; 4) службовці, які безпосередньо здійснюють управлінські функції; 5) інші категорії, які визначені Казначейською радою.

Прийняття на державну службу та просування по ній здійснюється на конкурсній основі - "системі заслуг". Цей принцип не отримав правового закріплення в канадському законодавстві, але аналіз практики і системи під законних нормативних актів дозволяє зробити висновок, що під "системою заслуг" розуміється відбір найбільш кваліфікованих кадрів з урахуванням їх знань, досвіду і здібностей.

Повноваженнями прийому на державну службу наділена Комісія цивільної служби. Однак Комісія може передавати ці обов'язки іншим державним органам влади. Одним із головних методів відбору є складання конкурсних іспитів. Кандидат на посаду подає заяву про включення його до числа конкурсантів до Комісії цивільної служби. Основні вимоги щодо рівня знань та інші "кваліфікаційні стандарти" визначені актами Комісії цивільної служби та обов'язкові для застосування при проведенні іспитів. Державні службовці або інші особи, викриті в шахрайстві при здачі іспитів, можуть бути звільнені з державної служби або не зараховані на неї.

Після проведення іспитів або інших форм відбору претендентів Комісія цивільної служби складає список осіб, ранжований залежно від отриманих результатів. Зарахування на посаду відбувається шляхом оформлення спеціального акта. Особа, що вперше поступає на державну службу, складає присягу, в якій вона обіцяє чесно виконувати покладені на неї функції, а також зберігати в таємниці відомості, пов'язані з роботою. Також передбачено проходження випробувального терміну.

Будь-які спори, які виникають у процесі державно-службових відносин, вирішуються спеціальним органом, що утворюється Комісією цивільної служби.

Державним службовцям заборонено брати участь у виборчих кампаніях на стороні, як окремих кандидатів, так і політичних партій. Вони не повинні виставляти свої кандидатури на виборах до Палати громад і в провінційні легіслатури за виключенням, коли вони знаходяться в спеціальній неоплачуваній відпустці, що надана рішенням Комісії цивільної служби. У разі обрання особи до Палати громад або провінційної легіслатури вона негайно втрачає статус державного службовця.

У Канаді заборонена критика службовцями державної політики, оскільки це розглядається як порушення вимоги лояльності. Крім того, державним службовцям надано обмежене право на участь у страйку. Проведення страйку та участь у ньому державних службовців розглядається як законна дія, якщо є спеціальний дозвіл Ради з трудових відносин.

Оплата праці державних службовців у Канаді суворо регламентована. Для кожної групи передбачена шкала оплати залежно від посади. Окрім платні державні службовці мають право на отримання допомоги та інших соціальних виплат.

Державні службовці підлягають дисциплінарній, адміністративній і кримінальній відповідальності. Як і британські державні службовці, державні службовці Канади розглядаються як "слуги Корони", їм може бути пред'явлений позов із тих цивільно-правових проступків, якими передбачена відповідальність держави.

Як покарання за дисциплінарну провину використовуються: попередження, догана, пониження на посаді, тимчасове усунення з посади та звільнення з роботи.

Кримінальний кодекс Канади карає державних службовців за здійснення таких діянь: отримання, згода отримати або спробу отримати для себе або інших осіб грошей, цінних речей або посади. Суворо караються державні службовці за передачу іншим особам документів фінансового характеру. Передбачені санкції за порушення законів про державну таємницю, про трудові стосунки або участь у незаконному страйку.

Управління державною службою Канади здійснюється: Урядом, Прем'єр-міністром, Казначейською радою, Комісією цивільної служби, а також окремими департаментами і відомствами.

Центральним органом з управління державною службою є Казначейська рада. Вона визначає: 1) загальну адміністративну політику щодо державної служби Канади; 2) організаційну структуру державної служби, а також механізм контролю за її функціонуванням; 3) загальну політику щодо особового складу державної служби.

Казначейська рада видає нормативні акти, якими визначаються: основні вимоги, що пред'являються до державних службовців; умови підвищення кваліфікації; класифікація посад і розрядів для державних службовців; посадові оклади й інші виплати; норми поведінки; заходи стягнення тощо.

Комісія цивільної служби займається питаннями набору на державну службу, а також звільнення з неї. Вона є незалежним агентством, підзвітним Парламенту. На чолі Комісії знаходиться Голова і два комісіонери. Окрім центрального апарату, Комісія має 7 регіональних і 8 окружних підрозділів, розташованих по всій країні. Комісія уповноважена створювати спеціальні органи з вирішення конфліктів між адміністрацією та державним службовцем з питань проходження державної служби чи інших питань. Безпосереднє керівництво персоналом покладене на посадових осіб департаментів і відомств, які відповідають за кадри.

3. Органи місцевого самоврядування та їх роль у процесі державного управління Канади