Індексація доходів — це заходи, які держава спрямовує на компенсацію (в певній мірі) втрати доходів населення унаслідок зростання вартості життя.
Цю форму соціального захисту держава застосовує за умов стійко галопуючої інфляції зазвичай щодо тих громадян, які отримують фіксовані доходи (працівників бюджетної сфери та всі тих, хто отримує від держави трансфертні соціальні виплати). Оцінка змін вартості життя здійснюється за допомогою індексу споживчих цін і тарифів, тобто на основі розрахунків вартості споживчого кошика. Оскільки споживчі кошики, що відображають обсяг і структуру сімейних витрат, різняться для сімей з різними доходами, постільки дуже важливо знати, який саме кошик — мінімальний чи середній — уряд закладає в механізм проведення індексації.
Важливо також розуміти, що вся система соціального захисту населення має спрямовуватися на підтримку реальних, а не номінальних (грошових) доходів, тобто її сенс у підтримуванні реального добробуту сімей. Відтак вона має компенсувати втрату не тільки отримуваних грошових доходів, але й натуральних виплат і пільг. Тому під соціальною захищеністю розуміється характер та рівень обов'язків суспільства щодо людини та будь-якої соціальної групи, або, іншими словами, ступінь реальності їхніх прав та свобод.
Ще раз наголосимо, що система соціального захисту повинна одночасно підтримувати реальний рівень життя населення і створювати стимули для підвищення ділової активності всіх суб'єктів ринкової економіки. Тому, надаючи матеріальну допомогу окремим категоріям людей, суспільство має керуватися не лише гуманними міркуваннями, але й враховувати людську психологію. Так, людям з обмеженими фізичними можливостями (наприклад, для сліпих, глухонімих та інших інвалідів) доцільно також створювати сприятливі умови для їх посильної праці у суспільному секторі, аби вони, заробляючи доходи, відчували себе учасниками повноцінного життя. Так само і щодо безробітних: обов'язковий мінімум оплати праці має бути вищим за вартість прожиткового мінімуму із таким розрахунком, аби стимулювати їх до якнайшвидшого працевлаштування.
Кожна країна формує власну систему соціального захисту населення. Цей процес залежить від багатьох факторів, основними з яких є: специфіка соціально-економічного устрою країни; рівень економічного і культурного розвитку; історичні традиції; характер політичної влади.
Першими у світі започаткували систему соціальних компенсацій Німеччина в 1883 р. та Англія в 1911 р. їх почин підхопили США, але лише в 1935 році під тиском наслідків Великої депресії. Сьогодні найбільший соціальний захист своїм громадянам пропонують скандинавські країни: Швеція, Норвегія, Фінляндія. Загалом в економічно розвинених країнах через систему соціального захисту населення отримує більше половини сукупного доходу.
В Україні система соціального захисту наразі є вкрай деформованою і неефективною. Наша держава декларує у Конституції чимало соціальних гарантій, але реально жодну з них не забезпечує у повному обсязі і належним чином. Витрати на освіту й охорону здоров'я значною мірою вже перекладені на самих громадян, попри те, що рівень оплати праці у нас є одним із найнижчих у Європі. Роздута система пільг позбавлена адресності, а тому в 2013 р. 10% найбідніших сімей отримували від держави лишень 2% від усіх наявних пільг, тоді як 10% найбагатших — 22% пільг. Тож, держава перерозподіляє доходи не на користь бідним, як це годиться, а багатим. До того ж, уся система перерозподілу доходів перетворилася на джерело тотальної корупції і казнокрадства.
Дилема державного регулювання доходів: ефективність чи справедливість?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальна політика держави. Соціальні гарантії“ на сторінці 3. Приємного читання.
