• допомоги по безробіттю;
• державних стипендій;
• величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян тощо.
Існує широкий арсенал засобів соціального захисту населення. Вони зводяться до таких основних груп: соціальне забезпечення, соціальне страхування, обов'язковий мінімум оплати праці та індексація доходів.
Соціальне забезпечення — це соціальні виплати у формі грошових та натуральних трансфертів, а також послуг.
Соціальні виплати і послуги різноманітні. Вони розрізняються за джерелами формування, способами фінансування та умовами надання людям.
Грошові соціальні трансферти пов'язані із компенсацією втрат доходу внаслідок: повної або часткової втрати працездатності, втрати роботи або годувальників, народження дітей.
Натуральні соціальні трансферти — це субсидії, які певною мірою компенсують сім'ям з невеликими доходами втрату їх реального доходу внаслідок подорожчання житлово-комунальних послуг; надання матеріальної допомоги ветеранам та інвалідам війни, учасникам бойових дій; надання нічліжок та обідів для безхатченків тощо.
Гарантовані соціальні послуги надаються у вигляді повністю або частково безплатних послуг закладів дошкільного виховання, освіти, охорони здоров'я, культури, громадського транспорту, послуг зон відпочинку та заняття спортом тощо.
З усіх соціальних трансфертів одні носять разовий характер, інші виплачуються періодично протягом певного часу, визначеного законом. їхній розмір прив'язується законодавством до вартості прожиткового мінімуму або до розміру мінімальної заробітної плати;
Соціальне страхування — це засіб соціального захисту населення, який відкриває можливості для матеріального забезпечення та підтримки населення за рахунок страхових фондів.
В Україні діють такі види державного соціального страхування:
• пенсійне страхування;
• страхування на випадок безробіття;
• страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві;
• страхування з тимчасової втрати працездатності.
Відповідні фонди державного соціального страхування формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями (власниками підприємств або уповноваженими ними органами управління), громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел.
Окрім загальнообов'язкового державного соціального страхування, широкого поширення набуває добровільне соціальне страхування через недержавні страхові фонди і компанії. Останні, отримавши ліцензію від держави, здійснюють страхування життя (на випадок смерті чи інвалідності годувальника сім'ї), страхування на випадок втрати працездатності, нещасних випадків поза виробництвом та інших захворювань. Недержавні страхові фонди формуються за рахунок добровільних внесків громадян та їхніх роботодавців. В економічно заможних країнах добровільне індивідуальне страхування найбільшого поширення набуло в галузі страхової медицини. Сплачуючи регулярні страхові внески, у разі виникнення будь-якого (!) захворювання людина отримує гарантовану кваліфіковану медичну допомогу. Звісно, це вселяє спокій у людину і мобілізує її ділову (економічну) активність. Очевидна вигода від цього як для суспільства, так і для економіки.
Обов'язковий мінімум оплати праці — одна із соціальних гарантій держави, яка захищає інтереси найманих працівників незалежно від місця їх працевлаштування, передбачаючи оплату їхньої праці на рівні, не нижче вартості прожиткового мінімуму.
Цим заходом держава захищає інтереси насамперед працівників низької кваліфікації, але виграють від цього і всі інші працівники. Адже у такому випадку задля збереження кадрів під тиском економічної конкуренції роботодавці змушені переглянути у бік збільшення всю систему оплати праці на підприємстві.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальна політика держави. Соціальні гарантії“ на сторінці 2. Приємного читання.
