• якісні і кількісні зміни відбуваються завдяки розширенню масштабів суспільної організації праці та оптимального використання людських можливостей (наприклад, зростання промислового виробництва змушує власників засобів виробництва виходити на зовнішні ринки в пошуках джерел ресурсів для успішної конкуренції, використовуючи силу своїх держав для отримання переваги).
Таким чином, система переходить на якісно новий рівень розвитку.
Багато положень теорії екології людини кореспондуються з теорією суспільного розвитку К. Маркса, хоча між ними існують і значні розбіжності (з одного боку - холістичний характер дослідження, значення матеріального виробництва, принцип організації, роль технічного прогресу у зміні системи, з іншого - значення зовнішнього середовища у функціонуванні соціальної системи). Саме з цим пов'язана поява на рубежі 20-30-х рр. ХХ-го ст. неомарксизму, орієнтованого, головним чином, на проблематику особистості в системі виробничих відносин.
Теорія "технологічного марксизму" об'єднує спроби співставити людину і виробничі відносини з метою пошуку деякого "третього шляху", за яким історія почне свій рух нібито з нуля, відкидаючи існуючі сучасні суспільні системи. Автором теорії "технологічного марксизму" вважається професор Нью-йоркського університету Артур Стінчкомб, праця якого "Економічна соціологія" є спробою "представити на розгляд трактування економічної соціології, необхідної для об'єднання і завершення неомарксистської традицій". Стінчкомб, розглядаючи праці неомарксистів (Д. Пейджа, Т. Скопхола, І. Валлерстайна, Е. Райта та ін.), стверджував, що неомарксисти відійшли від теорії класів К. Маркса, яка випливала з ретельного аналізу економічної організації, - замість перегляду марксистської теорії господарства, вони розбавили її політичною теорією без урахування зовнішнього оточення. Так, в теорії держави і соціальної революції Т. Скопхола відсутня екологічна основа способу виробництва, в "сучасній світовій системі" І. Валлерстайна немає місця теорії розвитку виробничої сфери, "аграрна революція" Д. Пейджа не здатна визначити структуру стимулів, а "класова структура і нерівність доходів" Е. Райта не показує, яким чином технічні характеристики організації праці викликають попит робочої сили. Економічна соціологія, на думку Стінчкомба, може усунути ці недоліки і розкрити всі вищевказані елементи. За теорією технологічного марксизму:
• розподіл економічних здібностей і видів діяльності індивідів в рамках способу виробництва викликається трьома групами факторів: розташуванням ресурсів, їх ефектом в організації економічної діяльності й доступом до ресурсів;
• іманентні властивості видів економічної діяльності впливають на її організаційно-технічну ефективність, яка, в свою чергу, формує соціальні ролі і соціальну структуру (в організаціях, які використовують технології безперервних процесів, необхідні постійні інновації для підтримки темпів росту, а це можливо лише за умови наявності висококваліфікованих працівників);
• сучасне виробництво є капіталоємним, що викликає у працівників якість високої особистої відповідальності (тобто, технологія безперервних процесів змушує збільшувати питому вагу т. зв. "середнього класу" у структурі трудових ресурсів);
• елементи способу виробництва визначають межі трудової мобільності (оскільки існують екологічні і технологічні обмеження в організації суспільства, то вони можуть стати і обмеженнями у способі виробництва).
Висновки теорії технологічного марксизму полягають в тому, що теорія і практика підприємництва повинні збагатитися аналізом відмінностей технологій і організації праці у різних організаційних і промислових контекстах. В цьому технологічний марксизм є типовим для дослідження людського фактору впродовж 70-х рр. ХХ-го ст., коли особливу увагу до нього проявили "поведінкові" науки - загальна і соціальна психологія, психіатрія, - об'єктом яких став аналіз взаємозв'язків між особливостями техніки, технології, структури трудового колективу і проблеми організації високопродуктивної праці (узагальнення різних течій цих теорій отримало назву "соціології моралі", запропонованої Е. Дюркгеймом, який вперше обґрунтував необхідність соціологічного виміру потреб, - моральні вимоги підтримуються індивідуумом тому, що він живе в суспільстві, в соціальному оточенні, і підпорядковується його законам).
Теорія управління соціальним порядком. Дослідження з теорії управління в певній мірі були інтерпретовані професором соціології Кентського університету Полом Сайтсом у книзі "Управління: основа соціального порядку". Загалом, його положення базувалися на теорії потреб Е. Фрома, Т. Парсонса, Дж. Хоманза. В основу теорії управління соціальним порядком покладено різноманітні течії біхевіоризму, когнітивного (інформаційного) розвитку і психоаналізу з метою створення "ідеологічно нейтральної" суспільної теорії. Таким чином, вказана теорія може знайти застосування не лише в соціології, а й в політичній та економічній науках, "оскільки люди, які володіють або управляють матеріальними ресурсами чи засобами виробництва, мають значну владу над тими, хто потребує товари та послуги. Не існує "природного" закону попиту і пропозиції, який автоматично вирішує, хто чим володіє і хто що отримує. І попит, і пропозиція завжди до певної мірі були керованими, і цей ступінь керованості постійно зростає". Сайте розглядає управління як домінанту формування поведінського устрою життя особи і суспільства. Як стверджує автор: "Особистість, сама собою або в коаліції з іншими, намагається керувати ситуацією шляхом управління поведінкою як інших, так і своєї власної, роблячи таким чином, управління найбільш вагомою рушійною силою соціального і особистого життя". Отже, теорія управління соціальним порядком базується на таких основних постулатах:
• індивід буде діяти з огляду на оптимальне управління виробництвом з метою задоволення потреб, виходячи із суб'єктивної точки зору;
• індивід буде користуватися загальноприйнятими нормами до того часу, доки вони забезпечують йому достатній рівень ефективності управління;
• індивід перестане користуватися нормами суспільства, якщо їх використання не забезпечує достатнього рівня ефективності управління, і якщо існує більша ймовірність ефективного управління і подальшого задоволення потреб іншим способом дії;
• соціалізація як формування пізнавальних здібностей людини, крім навчання нормам і цінностям, охоплює потреби і культуру (в цьому положення Сайтса збігаються з тезами прихильників теорії соціального навчання, центральним поняттям якої є "соціалізація" - засвоєння індивідуумом культурних і моральних цінностей оточуючого середовища, внаслідок чого з'являється можливість управління своєю поведінкою і контролю над власними потребами і потребами соціальної групи).
Таким чином, соціальна структура суспільства складається з особливих груп індивідуумів, які виникають незалежно від орієнтації на управління кожного з них. Таке формування соціальної структури викликане наступними причинами:
• задоволення потреб залежить від добробуту суспільства;
• існують різні види інтересів. Якщо один індивід потребує послуг іншого і не може відповісти взаємністю за ці послуги, останній має владу над ним.
Виходячи з цього, згідно ідеологічно нейтрального характеру теорії управління Сайтса:
• соціальна теорія має виходити з існування всіх емпірично можливих суспільних світів, пояснюючи їх існування;
• соціальна теорія повинна бути чітко пов'язана з природою людини, оскільки остання продукується шляхом взаємодії біологічних даних і умов, необхідних для соціалізації;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інститут людини в сучасних економічних дослідженнях“ на сторінці 2. Приємного читання.
