Реалізація на практиці даного завдання поставила проблему необхідності перехідного періоду. Характеризуючи економіку Радянської Росії, Ленін підкреслив наявність в ній п'яти різних суспільно-економічних типів господарства, тобто соціально-економічних укладів:
• 1) патріархального, який охоплював натуральні селянські господарства, не пов'язані з ринком;
• 2) дрібного товарного, - до нього відносилась більшість селянських господарств, пов'язаних з ринком, а також кустарна промисловість;
• 3) приватногосподарського капіталізму (приватна промисловість та торгівля, господарства кулаків);
• 4) державного капіталізму (капіталістичні підприємства, що контролюються державою, приватні кооперативи);
• 5) соціалізму ( державні підприємства, колективні господарства).
Ленін підкреслював, що в умовах переважання в Росії дрібного товарного господарства для побудови економічного фундаменту соціалізму потрібно ліквідувати багатоукладність та перетворити соціалістичний уклад на пануючий у господарстві країни. Таким чином, було доведено, що процес формування нових суспільних виробничих відносин потребує тривалого історичного періоду або особливої стадії суспільного розвитку.
Зазначені теоретичні підходи ленінського вчення про соціалізм набули подальшого розвитку через дослідження нових типів протиріч, які виникали у ході соціалістичного будівництва, а також теоретичну розробку способів їх вирішення. Фактично, марксисти того часу формували наукове уявлення про альтернативні можливості побудови соціалізму. Ціла плеяда таких видатних радянських економістів як В. Базаров, О. Богданов, С. Булгаков, М. Бухарін, М. Кондратьєв, Г. Кржижановський, Є. Преображенський, С. Струмілін, О. Чаянов та багато інших розвивали марксистське вчення, досліджували актуальну на той час проблематику сутності перехідного періоду, шляхів розвитку селянських господарств, взаємодії плану та ринку, методів планування і регулювання ринкової кон'юнктури, ціноутворення, кредиту тощо. Однак досліджувалися не тільки реалії соціалістичного розвитку, але й методологічні та загальнотеоретичні проблеми політичної економії.
Олександр Малиновський (Богданов) (1873-1928) на основі матеріалістичного розуміння історії та методу історичного матеріалізму, як загальної методології суспільних наук, вперше сформував ідею про ізоформізм різних організаційних структур в природі, суспільстві та пізнанні. Вчений здійснив спробу поєднання в єдиному методологічному підході методів суспільних і природничих наук, що сприяє інтеграції наукових дисциплін, розвитку міждисциплінарних досліджень. Прикладами останніх є кібернетика, загальна теорія систем, теорія організації, синергетика.
Микола Бухарін (1888-1938) конкретизував метод матеріалістичної діалектики та втілив його у теорію рівноваги, вважаючи останню процесом пізнання "постійного зіткнення сил, розпаду, зростання систем, народження нових та їх власний рух". Ця теорія дозволила представити матеріалістичне розуміння історії як процес безперервної зміни рівноважних станів системи від простої взаємодії до з'ясування головного співвідношення усіх чинників суспільного розвитку, а також встановити їх підлеглість.
Микола Кондратьєв (1892-1938) систематизував та розвинув методологію дослідження економічних процесів у частині створення загальної теорії економічної динаміки. Вчений виділив три рівня рівноважних станів економіки і, відповідно, три різновиди відхилень від рівноваги, які генерують три види економічних циклів: 1) рівновага "першого порядку" - між ринковим попитом та пропозицією. Відхилення від неї породжує короткострокові коливання з періодом в 3-3,5 роки - цикли товарних запасів; 2) рівновага "другого порядку" - між сукупним попитом та сукупною пропозицією, або, іншими словами, між обсягами та структурою платоспроможного суспільного споживання та суспільного виробництва. Відхилення від цієї рівноваги формують середньострокові цикли оновлення основного капіталу з періодичністю в 7-11 років; 3) рівновага "третього порядку" - між "основними капітальними благами" (до яких Кондратьєв відносить виробничу інфраструктуру, а також кваліфіковану робочу силу) та іншими елементами технологічного способу виробництва: енергетичною та сировинною базою виробництва, галузевою структурою економіки, що склалася, рівнями зайнятості та цін, інституціональними формами тощо. Відхилення від цієї рівноваги викликають довготривалі коливання в економіці з періодом від 45 до 60 років - "довгі хвилі".
Олександр Чаянов (1888-1937) заклав основи теорії трудового селянського господарства, яке принципово відрізняється від капіталістичного і має на меті зростання добробуту сім'ї за рахунок досягнення рівноваги між іі потребами та засобами їхнього задоволення. У дослідженні сімейних селянських господарств і напрямів їх кооперації, вчений застосовує економіко-математичні методи, розробляє теорію соціально-економічних оптимумів та розповсюджує принципи організаційної науки Богданова на сільське господарство. У результаті такої роботи була створена концепція організаційної рівноваги трудового селянського господарства.
На фоні зазначеного теоретичного плюралізму 20-х рр. після "великого перелому" початку 30-х рр. починає активно формуватися певний симбіоз економічної науки й партійної ідеології, який у подальшому призвів до догматизму і переродження значної частки економічної науки у вчення, завданням якого було доведення переваг соціалізму, виправдання економічної політики комуністичної партії. Більшість вчених була вимушена займатись цитуванням і тлумаченням ідей класиків марксизму, підпорядкуванням їхніх ідей програмним документам партії й уряду.
Творчий розвиток марксизму було майже зупинено насильницькими методами партійної ідеології, які полягали у "захисті марксизму від ворожих елементів". Заклик Сталіна до "викорчовування" теорій Чаянова, Громана, Базарова, що "засмічують голови наших практиків", у реальності перетворився на "викорчовування" самих теоретиків. Процеси "Трудової селянської партії" і "Союзного бюро меншовиків" відсторонили багатьох тих, хто мислив не догмами, від науки, а "пересуд 1937-1938 рр. - із життя".
Після подібних репресій над цілими поколіннями політекономів висів "дамоклів меч" страху перед фізичною розправою за інакодумство. Тому виглядає не дивним різке зниження творчого інтелектуального наукового потенціалу. У середині 30-х рр. у радянській економічній науці було сформовано догматичний напрямок марксизму, позбавлений творчого розвитку економічних ідей К. Маркса і Ф. Енгельса. Всі більш-менш прогресивні ідеї народжуються "лише в головах" марксистів без надії бути обнародуваними. І тільки в 80-ті рр. XX ст. в період перебудови соціалістичного суспільства відбувається реабілітація економістів, що були незаконно репресовані, та здійснюється поворот марксистської думки від догматизму на шлях творчості.
Однак завдяки зусиллям відданих істині вчених-економістів домінування догматизму ніколи не було абсолютним. Навіть у 30-40 рр. XX ст. нагромаджений творчий потенціал дозволив, зокрема, в межах економіко-математичних досліджень розробити методи системного аналізу соціально-економічних процесів і обґрунтувати рекомендації щодо удосконалення організаційних структур управління, принципів раціонального ведення господарства на основі нових методів аналізу й принципу оптимальності. Така робота була ідеологічно дозволеною, оскільки не суперечила марксистській ідеї про планову організацію соціалістичного господарства.
У межах дослідження цієї проблематики радянський вчений Леонід Канторович (1912-1986) застосовує модель лінійного програмування для розробки оптимального варіанту використання ресурсів. На цій основі вчений вперше будує статистичну й динамічну моделі поточного та перспективного планування використання економічних ресурсів. За цю роботу Канторович, до речі, єдиний із радянських економістів, був удостоєний Нобелівської премії (1975).
Зняття ідеологічних обмежень на розвиток марксистської теорії з 90-х рр. XX ст. сприяли піднесенню економічної науки на пострадянському просторі. Досвід побудови і розвитку моделі соціалізму радянського зразка, його суперечності й проблеми трансформації вимагали - наукового осмислення та потребували подальшого розвитку марксистської теорії як теоретичного підґрунтя здійснюваних реформ. У цей період активізуються дослідження реальних умов розвитку економіки з урахуванням впливу на неї глобальних та інституціональних факторів.
Леонід Абалкін (1930-2011) - академік, провідний радянський економіст, державний діяч. Обґрунтовує необхідність демократизації та соціалізації економічних процесів, розробки та реалізації стратегії модернізації та розвитку країни, активізації інтеграційних процесів на євразійському просторі, утвердження соціальної відповідальності підприємців, а також випереджаючого прогресу фундаментальної науки та освіти.
Олександр Бузгалін (народився у 1954 р.) та Андрій Колганов (народився у 1955 р.) - вчені Московського державного університету на основі поєднання методів фундаментальної економічної науки та соціальної філософії досліджують новітні зміни в економіці та суспільстві, що відбуваються під впливом глобалізації та інформаційної революції. Вчені приходять до висновку про трансформацію фінансового капіталу у капітал віртуальний, формування в сучасних умовах корпоративно-мережевого ринку та "фіктивного сектора економіки" - соціально-економічного простору, в якому відтворюється у розширеному масштабі сукупність фіктивних вартісних агрегатів і не створюється ні матеріальних благ, ні культурних цінностей. Бузгалін і Колганов доводять, що домінуючі у сучасних умовах форми глобального капіталу ведуть суспільство у глухий кут, досліджують передумови та напрямки становлення народження нової посткапіталістичної суспільної системи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Марксистська політична економія в Радянській Росії та СРСР“ на сторінці 2. Приємного читання.
