Отже, Рікардо визначає прибуток як ту частину вартості товару, яка залишається після відрахування заробітної плати. Оскільки вартість товару створюється працею, то і джерелом прибутку є праця робітників.
Рента - це та частка продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування первинними і непорушними силами ґрунту, виключаючи відсоток на капітал, необхідний для обробки землі. За Рікардо, на формування ренти впливають два фактори: витрати праці і "обернення землі у власність." Рента є продуктом праці і формується у відповідності із законом вартості. Існування приватної власності є умовою утворення ренти. "При першому заселенні землі, де мається у достатку багата і родюча земля,... ренти не існувало, - стверджує вчений, - адже ніхто не стане платити за користування землею, раз є у наявності маса ще не оберненої у власність землі, якою в силу цього може володіти всякий, хто захоче оброблювати її". З часом земля переходить у приватну власність, і за користування нею необхідно платити. Вартість товару Рікардо визначає витратами праці за гірших умов виробництва. Тому фермери, що використовують гірші землі, отримують тільки середній прибуток на вкладений капітал і ренти не мають. Власники землі більш високої якості отримують доходи, що перевищують середній прибуток і формуються як різниця між витратами виробництва на гірших за якістю ділянках, з одного боку, і кращих або середніх, - з іншого. Отже, рента не є результатом якоїсь особливої щедрості природи, її джерелом є праця найманих робітників на різних за якістю землях.
"Припустимо, - пише Рікардо, - що ділянки № 1, 2 і 3 дають при рівних витратах капіталу і праці чистий продукт у 100, 90 і 80 квартерів хліба. У новій країні, де родюча земля наявна у достатку порівняно з населенням і де завдяки цьому необхідно обробляти тільки № 1, весь чистий продукт буде належати землеробу і складе прибуток на капітал, що вкладається. Коли населення збільшиться настільки, що необхідно буде обробляти № 2..., то № 1 почне давати ренту. Інакше існували б дві норми прибутку на землеробський капітал, або ж 10 квартерів (або вартість 10 квартерів) повинні були б бути відраховані із продукту № 1 для якої-небудь іншої цілі... Точно таким же чином можна показати, що, коли приступають до обробки № 3, рента з № 2 повинна дорівнювати 10 квартерам або вартості 10 квартерів, а рента з № 1 підіймається до 20 квартерів, тому що той, хто обробляв № 3, буде мати однаковий прибуток, чи сплачує він 20 квартерів ренти за № 1, 10 квартерів ренти за № 2, або ж обробляє № 3 не сплачуючи ніякої ренти".
Таким чином, гірші землі, за Рікардо, не приносять ренти. Свої висновки він підтверджує аналізом господарського досвіду Англії. Прийняті парламентом так звані "хлібні закони" різко обмежували ввезення іноземного зерна на внутрішній ринок і сприяли утриманню високих цін на хліб. Підвищення цін на хліб змушує обробляти середні й гірші землі, тому з'являється рента: "Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а тому платиться рента, що хліб дорогий".
Теорія капіталу.
"Капітал, - вважає Рікардо, - є тією частиною багатства країни, яка використовується у виробництві і складається із їжі, одягу, інструментів, сировинних матеріалів, машин та інших, необхідних для приведення у дію праці". Як і А. Сміт, Рікардо поділяє капітал на основний і оборотний, однак здійснює подібний поділ, виходячи із часу обороту або відтворення капіталу. "В залежності від того, чи швидко зношується капітал і чи часто потребує відтворення або ж споживається повільно, він відноситься або до оборотного, або до основного капіталу".
Теорія реалізації.
Рікардо, підтримуючи позицію Ж. Б. Сея, вважає, що виробництво, породжуючи доходи, тим самим автоматично створює і платоспроможний попит на товари і послуги. Цей попит неминуче забезпечує реалізацію всіх товарів і послуг.
Економіка представлялася Рікардо як ідеально налагоджений механізм, у якому можливі труднощі зі збутом вирішуються швидко і просто: виробники товару, що випускається в зайвій кількості, негайно одержують відповідний сигнал від ринку і переключаються на виробництво іншого товару. Отже, загальне надвиробництво неможливе: "Продукти завжди купуються за продукти і послуги; гроші служать тільки мірилом, за допомогою якого здійснюється цей обмін. Який-небудь окремий товар може бути вироблений у зайвій кількості, і ринок буде до такого ступеня переповнений, що не буде навіть відшкодований капітал, витрачений на цей товар. Але це не може статися одночасно з усіма товарами".
Теорія порівняльних переваг у зовнішній торгівлі.
У результаті дослідження факторів, що визначають потоки міжнародної торгівлі, Рікардо сформулював загальні причини взаємовигідної торгівлі і міжнародної спеціалізації. Ідеї А. Сміта про абсолютні переваги увійшли в теорію порівняльних витрат Рікардо у якості часткового випадку. Він доводить, що торгівля між двома країнами вигідна і тоді, коли одна з них виробляє товари при більш високих абсолютних витратах, ніж інша. Вигідність торгівлі можлива за умов різних відносних витрат на виробництво товарів в цих країнах.
Своє твердження вчений ілюструє прикладом можливості торгівлі сукном та вином між Англією та Португалією. Виробництво 25 метрів сукна в Англії потребує праці 100 робітників протягом року. На дану кількість сукна Англія купує 50 літрів португальського вина, для власного виробництва якого потрібна була б праця 120 робітників протягом року. Тому Англія знайде більш вигідним ввозити вино і купляти його за рахунок вивозу сукна. На виробництво тієї ж кількості сукна і вина в Португалії витрачається праця відповідно 90 і 80 людей протягом року. Тому Португалії вигідно ввозити сукно в обмін на вино.
Такий висновок обґрунтовується наступними розрахунками. Абсолютні витрати в Англії вищі, ніж в Португалії, і по сукну і по вину. Проте порівняльні витрати в Португалії по сукну більші, ніж в Англії. Вони визначаються відношенням абсолютних витрат на виробництво одиниці сукна до абсолютних витрат на виробництво одиниці вина. В Португалії вони складають: 90/25 : 80/50 = 9/4. В Англії ж порівняльні витрати по сукну відносно менші і складають: 100/25 : 120/50 = 5/3. Отже, Англії вигідно експортувати сукно в Португалію, закуповуючи там вино.
Вирахувані порівняльні витрати по вину складають 4/9 у Португалії і 3/5 в Англії. Відмова Португалії від виробництва сукна їй вигідна, хоча воно в цій країні дешевше, ніж в Англії. Це видно з того, що у відповідності з пропорціями обміну між двома країнами, передбаченими в даному прикладі, на власне виробництво 25 метрів сукна, закуплених в Англії, Португалії потрібно було б витратити працю 90 чоловік протягом року, в той час як на виробництво вина, яке експортується в Англію взамін ввезеного сукна, Португалії потрібна праця всього 80 людей протягом року.
Пізня класична політекономія
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Давид Рікардо (1772-1823)“ на сторінці 2. Приємного читання.
