Розділ «9.2. Класичні теорії розвивального навчання»

Центральним компонентом навчальної діяльності є навчальна задача. Вона відрізняється від практичної. У практичній задачі головне – одержання шуканого результату. Навчальна задача – це така задача, у ході розв'язання якої відбувається засвоєння поняття або заданого способу дій.

Учень розв'язує задачу з фізики, наприклад на визначення швидкості пішохода. Практична задача полягає в тому, щоб визначити, з якою швидкістю рухався пішохід. Навчальна задача – сформувати уміння визначати швидкість на основі її зв'язку з переміщенням і часом. Або ще приклад: учень виконує завдання: висота трикутника 2 м, основа на 1,2 м більша. Потрібно визначити площу цього трикутника. У цьому завданні суть практичної задачі – в отриманні конкретного результату площі цього трикутника. Навчальна задача полягає в освоєнні способу визначення площі трикутника. Таким чином, основна відмінність навчальної задачі від практичної в тому, що при розв'язанні практичної задачі змінюється предмет чи об'єкт, який пов'язаний зі змістом навчального матеріалу, а основна мета і результат навчальної задачі – зміна досвіду самого учня, суб'єкта навчання.

Тому під час навчальної діяльності учень виконує різноманітні навчальні дії, навчальні операції, дії з контролю за правильністю процесу здійснення способу дії і дії з оцінки ступеня засвоєння матеріалу.

Розумовий розвиток під час формування понять. Як відомо, діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності починається з живого споглядання. Поза нашою свідомістю існують матеріальні речі. В мозку людини під впливом речей, предметів виникають образи. Образ ідеальний, він не може існувати поза свідомістю людини. Сприймання – це цілісне відображення зовнішнього матеріального предмета, який безпосередньо впливає на органи чуттів.

Уявлення – це чуттєвий образ предмета, який у даний момент нами не сприймається, але сприймався раніше в тій чи іншій формі.

Шляхом чуттєвого відображення ми пізнаємо окремі предмети і їх властивості, закони матеріального світу. Сутність предметів і явищ ми пізнаємо через абстрактне мислення – більш складну форму пізнання.

Основними формами абстрактного мислення є поняття, судження та умовивід.

В понятті відображаються лише істотні ознаки предмета. Ознака – це те, в чому предмети подібні або відмінні один від другого. Властивості і відношення є ознаками, поняття формується на основі узагальнення істотних ознак, притаманних ряду однорідних предметів. Для виділення істотних ознак необхідно абстрагуватися від неістотних, яких у будь-якому предметі завжди багато. Для виділення ознак потрібно провести аналіз, тобто мислено розкласти цілий предмет на його складові, елементи, а потім здійснити обернену операцію – синтез (мислене об'єднання) частин предмета, окремих ознак в єдине ціле.

Кожне поняття має зміст і обсяг. Змістом поняття називається сукупність найбільш істотних ознак предмета чи класу однорідних предметів, відображених у цьому понятті. Наприклад, змістом поняття “ромб” є сукупність двох істотних ознак “бути паралелограмом” і “мати рівні сторони”. Змістом поняття “іменник” є сукупність теж двох істотних ознак: “бути частиною мови” і відповідати на запитання “хто?” або “що?”. Об'ємом поняття називають клас (множину) узагальнених у ньому предметів.

Сам по собі процес формування поняття є процесом мислення, отже є цілісністю, а це означає, що до аналізу цього процесу можна застосувати системний підхід. У ньому, як ми бачили, провідною ідеєю, на основі якої можна організувати в єдине ціле, є об'єднання цих предметів за певною ознакою. Ця ідея і є системоутворювальним чинником. Рівень ієрархії визначається тією ознакою, яка визначає множину об'єктів. Тобто рівень ієрархії визначає об'єм поняття. Далі. Елементами поняття є об'єм (клас, множина предметів), який характеризується кількістю ознак. Очевидно, саме по собі поняття (зміст, об'єм, слово, яким воно означене, є емерджентною властивістю системи “процес формування”). У ході цього процесу наявна множина предметів аналізується під кутом зору виділеної ознаки і в ході такого аналізу на основі життєвого досвіду за цією ознакою з урахуванням абстрагування від багатьох неістотних ознак створюється підмножина предметів. Таким чином, виділення множини предметів, яка складає своєрідне поле для організації, здійснюється з участю двох мислених операцій: аналіз і абстрагування. Що є елементами процесу? Такими елементами є дії: а) виділення підмножини; б) дії зі звільнення від неістотних ознак; в) встановлення зв'язку між елементами, позначених терміном, і т.д

Однією з найважливіших властивостей мислення є його системність. Як філософія і психологія розуміють таку якість мислення, як системність? А.М.Авер'янов пише: “Будь-якаінформація про реальність, яка надходить у мозок, піддається аналізові, переробці різноманітніми функціональними групами елементів мозку. В результаті утворюється максимально можлива повна картина даної реальності. Ця картина являє собою систему, оскільки кожна функціональна група елементів мозку виділяє із інформації, яка надходить у мозок, певні елементи відображуваної реальності, виражені в поняттях. Ці елементи в єдності, в синтезі і створюють мисленну систему, в тій або іншій мірі, залежно від насиченості, повноти інформації, що надходить у мозок, яка адекватна відображувальній реальності, іншими словами, мислення системне за своєю природою” [1].

Звичайно, немає сумніву, що інформація, яка надходить у мозок, обробляється, включається в різні мислительні операції. Так само, як не викликає сумніву і той факт, що створена максимально можлива повна картина відображуваної реальності є системою, оскільки відображувана реальність є цілісність, отже, є система. Сучасна психологія виходить з того, що вихідним моментом мисленевої діяльності є проблема, задача, запитання чи труднощі. Де немає чого шукати і розв'язувати, там немає і мислення. На думку С.Л. Рубінштейна, “мислення виходить з проблемної ситуації”.